23 травня - День Героїв України

  День Героїв – це день пам’яті усіх українців, що присвятили своє життя нашій з вами свободі, тих, хто боровся і захищав 

Україну.   У суворі роки німецької окупації, у час протибільшовицької збройної боротьби, українці на чолі з 

ОУН вшановували пам’ять Героїв. У 1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив відзначити 23 травня як День Героїв.

  Свято Героїв покликане відродити в українців героїчний дух поколінь, які дали нашій історії яскраві приклади героїзму лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, січових стрільців та вояків Армії УНР, УПА та діячів ОУН, Героїв Небесної Сотні, Героїв АТО.

    День Героїв – це нагода висловити свою щиру вдячність та пошану тим, хто без вагань поклав своє щире синівське серце до ніг Матері-України, чий героїчний чин став прикладом для майбутніх поколінь.

  Історико-віртуальний екскурс

"Славні сини України: памятаємо, шануємо, вклоняємось"

 "Василю Стефанику - 150"

      У 2021 році виповнюється 150 років з того часу як у покутському селі Русів з’явився на світ видатний новеліст Василь Стефаник, який поєднав у собі кров волелюбних запорізьких козаків та лагідність і бурхливість покутської вдачі.

        Народився 14 травня 1871 року в селі Русові Снятинського району на Івано-Франківщині у заможній селянській родині. Після закінчення школи навчався в Коломийській гімназії разом з Лесем Мартовичем та Іваном Семанюком (Марком Черемшиною). Брав участь в організації вшанування пам'яті Шевченка, входив до таємного гуртка гімназистів. Згадував в автобіографії своє навчання у першому класі польської гімназії в Коломиї: "Ми, селянські хлопці, зайняли послідню лаву". За діяльність у таємному гуртку гімназистів був виключений з Коломийської гімназії. Закінчував гімназію в Дрогобичі, де познайомився з Іваном Франком. 1892 року закінчив Дрогобицьку гімназію і вступив на медичний факультет Краківського університету. Саме в цей період захопився літературою. З 1897 року його новели з'являються друком. 

      Він не любив порожніх слів, порожніх сюжетів і порожніх людей. Його лаконічна проза – наче запечена кров. Кожне Стефаникове слово вагоме, живе, сповнене буття, великого болю і великої ніжности. Слово «біль» дуже часто трапляється і в його творах, і в його листах. Все життя – не надто довге – 65 років – боліло його серце і за народ, і за рідний край. Його новели належить до вершин красного письменства і найкращих зразків європейського експресіонізму. Вони перекладені 20 мовами світу. Він вважав писання «самогубною справою, як сільська робота або любов»: «Люди під гнітом своєї роботи скалічіють, а ще – кожна дрібниця, яку я пишу – граничить із божевіллям. Я нічого в світі не боюся, як самого себе». А ще казав, що «Немає більшої драми в житті, якщо нікого не любити. Тоді ти мертвий».

    Твори Василя Стефаника — шедеври світової новелістики.    Василь Стефаник увійшов в українську літературу як неперевершений майстер новели. Стефаникові шедеври стали яскравим свідченням засвоєння нашим письменством найновіших досягнень європейських літератур. За спостереженням І. Франка, нове покоління, яке з гідністю представляв В. Стефаник, намагалося "модерним європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу". Новелістика Стефаника дала змогу Франкові узагальнити новаторство молодих прозаїків, які ніби засідали "в душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою", висвітлювали їхнє оточення.

Бібліомандрівка : "Життя сплітає у вінець, в незнаній черзі-віру і зневіру"