Мовний телеграф до Міжнародного Дня рідної мови

           Скільки відшуміло віків, а питання збереження національного скарбу - української мови, і надалі залишається живим і болючим. Скільки у світі існує мертвих мов, які забуті або понівечені мовою загарбника, а ми нація, яка через віки зберегла і примножила мову українську, тож будемо боронити рідну землю, рідну мову. Буде так!!! Це основний лейтмотив нашого заходу, молоде покоління української держави не дозволить знищити свою материнську мову, бо без неї ми- не народ, а етнос. Живи, рідна мова!!!

        20 лютого в Україні щорічно відзначають День Героїв Небесної Сотні

 

 згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року “Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”. Цього дня вшановуємо пам’ять про тих громадян, завдяки яким змінено перебіг історії нашої держави. Більшість із них віддали своє життя під час подій Революції Гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), інші загинули пізніше – у березні та квітні 2014 року, захищаючи ідеали демократії, обстоюючи права та свободи людини, європейське майбутнє України.

    “Небесною Сотнею” називають загиблих учасників Революції Гідності. Дехто з них загинув навесні 2014 року.

Герої Небесної Сотні – уособлення людської, громадянської та національної відваги й самовідданості.

Героями Небесної Сотні стали 107 загиблих. Вони різні за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону. Серед них були успішні підприємці й пенсіонери. Найстаршому – Іванові Наконечному – виповнилося 82 роки, а наймолодшому – Назарієві Войтовичу – лише 17.

Євромайдан увійшов в історію України як символ і взірець жертовності, патріотизму та героїзму. Він укотре підтвердив те, що у найкритичніші та найважливіші періоди нашої історії знайдуться герої, ладні пожертвувати власним життям заради майбутнього України як незалежної демократичної держави. Саме на 20 лютого припадає пік розстрілів Героїв Небесної Сотні у центрі Києва. Цього дня у середмісті столиці загинуло та отримало смертельні поранення 48 осіб.

Революція Гідності засвідчила: українці не просто обрали шлях до Європи, а й готові за нього боротися, відстоюючи власні права та свободи. У світі Україну почали сприймати як державу з власною самобутністю, історією та гідністю, здатну захистити суверенітет.

20 лютого - 116 -річчя від д.н. Уласа Самчука 

       Народився Улас Олексійович Самчук 20 лютого 1905 року в селі Дермань (теперішня Рівненська область) на Волині. Сім’я батьків була багатодітною. Від першої дружини в Олексія Самчука народилося двоє дітей, від другої п’ятеро, і уже немолодого селянина тривожило, що землі мало, розхапають діти по куснику і самі будуть весь вік бідувати. А тому тяжко працював, економив, їздив у світи в пошуках хорошої землі і намагався прикупити ґрунту. Уже в 1907 році колишній бідняк володів п’ятьма десятинами, а в 1913 році, переїхавши з сім’єю в Тилявку, господарював на чотирнадцяти десятинах.                  

         Про батька Уласа Самчука згадає так: «Ціле його життя було виповнене працею на землі, громадськими справами і турботами «вивести в люди» своїх дітей. Моє письменництво було для нього не дуже потішним явищем, він знав, що «не дасть йому хліба», але за своєю звичкою він мені в цьому не перечив. Мої батьки хотіли б бачити мене якимось доктором чи інженером».

   «Моя мати – мрійниця, зізнався Улас Самчук, - неграмотний філософ серця. Безпосередній шматок чистої природи в дусі й в тілі. Не дивлячись на те, що мій батько мав лише «три групи» народної школи, а мати знала лише три літери –А-як корівка, Ж-як жук і О-як калачик, вони намагалися дати дітям кращу освіту».

  Восени 1913 року Улас пішов до першого класу місцевої церковно-приходської школи.

   У 1917 році закінчив народну школу в Тилявці і перейшов до двокласної «вищої» школи при семінарії в Дермані. Хлопчина мріяв про педагогічну освіту, але в 1920 році поляки, в чиїх руках була тоді Волинь, закрили всі вищі початкові школи. Не втрачаючи надії, юнак витримав іспит до 5 класу гімназії в Крем’янці, яку йому теж не зазнає поневірянь. Про це все згодом він напише в мемуарах «П’ять по дванадцятій».

   У 1943 році Улас Самчук закінчив роман «Юність Василя Шермети», який на львівському конкурсі в 1944 році отримав нагороду.

    1945 року став ініціатором створення літературної спілки письменників української діаспори. Колеги обрали його першим головою МУРу (Мистьцько українського руху). Після війни Самчук відійшов від політики остаточно і реалізував себе в літературі. Митець узявся до великого епічного полотна –роману-трилогії «Ост», який писав і видавав частинами.

      У 1959 році Улас Самчук створив роман про УПА та її діяльність в роки Другої світової війни «Чого не гоїть вогонь».

      Останнім з опублікованих за життя автора став роман «На твердій землі» (1967). Митець зумів правдиво і переконливо показати долю українських емігрантів, які після війни виїхали до Канади.

      Улас Самчук – автор багатьох публіцистичних творів, нарисів які вийшли окремими книгами: «Планета ДіПі», «Слідами піонерів», «Живі струни, «Сонце з заходу», «Вкраїні занепаду й руїни». Останні роки письменник прожив у будинку для престарілих. За кордоном це не вважається трагедією, та й умови проживання літніх людей у таких закладах досить хороші.

     Помер Улас Олексійович Самчук 9 липня 1987 року. Похований у Торонто. Але слова Григорія Костюка підтверджують, що тлінне –тіло, а написане талановито –вічне: «Він жив і живе у вирішальну добу нового виходу на кін історії нашої нації й нашої державності. Він був і є не тільки свідком, але й активним співучасником цього великого й болючого українського національно-визвольного процесу».(https://osvita.ua/school/lessons_summary/literature/12284/)