15 травня - День Європи в Україні

      

       Традиційно у третю суботу травня в Україні відзначається День Європи, як символ спільних цінностей, спільної історії всіх націй Європейського континенту. Україна – єдина держава не член ЄС, у якій День Європи святкується на державному рівні. Це день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту. Саме зараз, в період світової пандемії, українці разом з іншими європейськими народами демонструють свою єдність в утвердженні дружніх взаємовідносин, протягуючи руку допомоги один одному. Разом ми подолаємо усі негаразди та випробування на шляху до нових перспектив розвитку об’єднаної Європи.

  Україна — це держава, яка є співтворцем європейської цивілізації. Багатьом своїм перемогам та досягненням Європа завдячує саме українцям. Для нас це особливий день, адже під час Революції Гідності, український народ довів, що Україна — це незалежна європейська держава.

   День Європи — це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях та інтересах. Сьогодні це свято стало настільки популярним в Україні, що його, без перебільшення, можна назвати частиною сучасного формування національної самобутності українців. 

  Це свято у черговий раз нагадує нам, що Європа починається не за кордоном України – вона починається у серці кожного українця. І ми є членами європейського товариства.

  Латвія - одна з країн Європейського Союзу, яка підтримує Україну на шляху до ЄС.  

   Запрошуємо у віртуальну мандрівку "Латвія: відома і незнана".

  

До Дня рідної мови - відеомить 

"Сміюсь і плачу українською"

«Її я славлю, і хвалю,

І кожну їй хвилину

Готов оддати без жалю.

Мій друже, я Красу люблю…

Як рідну Україну»

(Микола Вороний)

   21 лютого оголошено ООН Міжнародним Днем рідної мови. День був встановлений у листопаді 1999 року на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з використанням мовного та культурного різноманіття та багатомовності. Мова це кров нації, без мови немає народу!

24 серпня 2021 рік - 30 років Незалежності України

 

24 серпня 1991 року відбулося відновлення державної незалежності України, що увінчало тривалий шлях Українського народу до самостійності.

 Проголошення незалежності це логічне завершення українського державотворення у ХХ столітті. 

        24 серпня 1991 року українці остаточно утвердили свої прагнення жити у власному домі на власний розсуд. Однак боротьба триває й нині, коли українці змушені захищати від російської агресії територіальну цілісність та суверенність України. Це боротьба не лише за людей і територію, а за право бути собою, вільно вирішувати як жити, у що вірити, кого любити, з ким дружити, куди прагнути і яке майбутнє обирати. 30 років незалежності продемонстрували світу, що Україна відбулася як держава, здатна утверджувати демократичні цінності, відстоювати свободу, гідність та розмаїття, захищати свій суверенітет і територіальну цілісність. Нам вдалося побудувати толерантне суспільство, в якому знаходять спільну мову та взаємну повагу різні етнічні, релігійні, соціальні групи.               

Віртуальний круїз «Незалежна і єдина будь навіки, Україно!»

 

21 липня - 115-та річниця від д.н. поетеси, члена ОУН -
Олени Теліги

                                                  

   Її коротке життя було схоже на спалах: «Шалена любов до життя і шалена погорда до смерті. Чи може бути більш прекрасне і глибоке з’єднання?». Так писала і так діяла Олена Теліга – поет, літературознавець, громадський і політичний діяч, поза сумнівом, одна з найпомітніших постатей українського зарубіжжя.  

   Народилась вона 21-го липня 1906 року  і була страчена фашистами 21 лютого 1942 року. Довгі роки ім’я її було поховане разом з тілом у братській могилі, заховане радянськими заборонами і ідеологічними контролями, несправедливо стерте з пам’яті народу. Лише в останній час з темряви виринають окремі факти її життя, знаходяться загублені вірші, повертається заслужена шана. Найперше ж, що пригадується: палка патріотка і захисниця української державності, величезний поетичний талант. Вона спізнала найважливіше – любов до народу і любов до людини.  Народжена в Російській імперії, вихована на російській мові, але українка по духу і за походженням! 

Вона була сама жіночність і незламний борець. Вона знала, що таке багатство і не зламалась у бідності. Вона була однією з багатьох і єдиною в своєму роді.  22 лютого Телігу було розстріляно в Бабиному Яру. В камері, де вона перебувала перед розстрілом, знайшли напис, зроблений її рукою: "Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена Теліга". Зверху було викарбувано стилізований під меч тризуб. 

       

    Ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов, до глибини душі схвильований непоправною втратою, так писав про Олену Телігу - "поетку вогняних меж", "полум'яну душу в червоній амазонці", чий бистролетний шлях "вітрами й сонцем намітив Бог" (О. Теліга): "Оригінальна в образах та ідеях, цілісна, як рідко хто інший, елегантна у формі своїх віршів, елегантна у своїй статурі "прудконогої Діяни" ("кругом пані" - казав Шевченко), горда в наставленні до життя - вона лишила нам взір справжньої панської поезії в найкращім значенні слова, поезії, позбавленої всього вульгарного, простацького. З'явилася вона, спалахнула - і згоріла на тяжкім та сірім, потім криваво-чорнім небі війни й революції, неначе блискуча звізда, лишаючи яскраве світло по собі..." 

    

  Українська поетеса, силу слова якої порівнюють із поезією Лесі Українки, за життя не мала виданої власної збірки. Рукописи творів поетки загинули разом із нею, десь за моторошними стінами нацистського гестапо у лютому 1942 р. Копії ж збереглися в учасників підпілля, а згодом вони перевезли її поезію на еміграцію. Там і побачила світ перша поетична збірка Олени Теліги «Душа на сторожі» (1946). Написала Олена Теліга небагато поезій, але ці поезії свідчать не тільки про глибину таланту, а й щиру і палку любов до України.

   Запрошуємо на перегляд віртуальної фото-експозиції "Олена Теліга : життя , як спалах зорі..."

 28 червня - День Конституції України

             Конституції незалежної України - 25 ! 28 червня 1996 року був прийнятий Основний Закон держави. Парламент України, висловлюючи суверенну волю громадян нашої держави і спираючись на багатовікову історію українського державотворення, на світовий досвід, прийняв Основний Закон України – Конституцію, яка стала реальною і дієвою основою розбудови незалежної української держави як повноправної учасниці світового співтовариства.

                                                                  

    Конституція увійшла в суспільне життя як головний оберіг державності і демократії, гарант незалежності і соборності України. Її найвища юридична сила, верховенство права, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність — фундаментальні засади, на яких ґрунтується сьогодення і вибудовується майбутнє українського народу.  

  

      Перша Конституція в історії України датується 5 (16) квітня 1710 р., коли гетьман у вигнанні, перший лідер української політичної еміграції Пилип Орлик склав документ під назвою «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького» в місті Бендери (нині це територія Республіки Молдова) з такою декларацією: «Україна по обидва боки Дніпра має бути на віки вічні вільної від чужого панування». Вона вважається також однією із перших конституцій у світі! І через сотні літ Україна стала незалежною державою зі своєю Конституцією.

     Ст.20 Конституції України
     Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

  Герб, прапор і гімн — це основні державні символи , котрі мають давню і цікаву історію. Заглибимося в неї… Патріотична онлайн-абетка : ми уявно переглянемо цікаві сторінки історії нашої країни. Згадаємо державні символи, відчуємо гордість за нашу Батьківщину, за народ наш, часточкою якого є ми з вами.

  Вітаємо Вас з державним святом – Днем Конституції України!  Хай мир і взаєморозуміння сприяють подальшій розбудові нашої державності, становленню достатку в кожній сім’ї.

5 червня відзначається Всесвітній день охорони навколишнього середовища. 

    Цього дня 1972 року в Стокгольмі відкрилася Конференція Організації Об’єднаних націй з проблем довкілля, наслідком якої стало створення Програми Організації об’єднаних націй з довкілля (ЮНЕП).   Приводом до проведення цієї всесвітньої акції послужило звернення, що надійшло 11 травня 1971 року генеральному секретареві ООН. Звернення підписали 2200 діячів науки й культури з 23 країн світу. Вони попереджали людство про безпрецедентну небезпеку, що загрожує йому у зв’язку із забрудненням навколишнього середовища. «Або ми покінчимо із забрудненням, або воно покінчить із нами» – так було поставлене питання в цьому зверненні.

  Всесвітній день охорони навколишнього середовища є одним з основних способів привернути увагу світової громадськості до проблем навколишнього середовища, а також стимулювати політичний інтерес і відповідні дії.

  Ми всі живемо на одній планеті, і забруднюючи її, шкодимо у першу чергу самим собі та своїм нащадкам. Кожен для себе повинен знайти шляхи, для покращання навколишнього середовища. Можливо, хтось прибере сміття в своєму дворі, а дехто просто не залишить слідів свого перебування на природі. Але разом ми зробимо навколишнє середовище кращим, і надалі не забуватимемо про його охорону та збереження природних скарбів. Велику спадщину щодо виховання молодших школярів через світ природи залишив нам видатний педагог В.О. Сухомлинський. Він надавав особливого значення впливу природи на формування, становлення та розвиток особистості дитини молодшого шкільного віку. «Людина була і завжди залишиться сином природи, і те, що ріднить її з природою, повинно використовуватися для її залучення до багатств духовної культури, – казав Сухомлинський. – Світ, що оточує дитину, це, насамперед, світ природи з безмежним багатством явищ та невичерпною красою. Я бачу виховний сенс у тому, щоб дитина бачила, розуміла, відчувала, переживала, осягала велику таємницю життя в природі...»   

  Запрошуємо на віртуальний еко-урок  "Хай б'ється завжди земне серце природи".

 

   "Великдень : будуймо храм душі своєї…"

 

    Великдень – найбільше християнське свято.  Великодній день — святий день. У цей день воскрес Син Божий — Ісус Христос, власним життям заплативши за гріхи роду людського.  Світле Воскресіння прийнято наповнювати добрими справами, збагачуватися духовно, допомагати ближньому, дарувати надію і підтримувати віру в серцях на щасливе і радісне майбутнє. Тож бібліотека №3 для дорослих запрошує вас долучитися та відчути дивовижну духовну поезію нашого краянина, знаного далеко за межами Тернопілля - поета Олега Германа.

    

 

     

     Олег Герман народився 21 березня 1948 р. у с. Чернихів Зборівського району на Тернопіллі. Письменник, композитор, науковець, громадський діяч.

  Закінчив Кобзарівську середню школу (1966), конструкторський факультет Національного університету "Львівська політехніка" (1972), факультет художнього конструювання Інституту прикладного мистецтва у Львові (1973).

    В поезії та у житті заслуженого діяча мистецтв України Олега Германа багато роздумів про Бога, про Його місце в нашому житті. Поема «Він», а там такі глибини думки й слова: «Він — той, що з нами, над нами і в нас. Він допомагає нам вистояти. Його не треба шукати. Треба тільки відкрити серце — і Він прийде, як ця музика, як цей світ, як кожен із нас»; «Він був Поет, бо все життя страждав за Слово». А це про нас — невдячних, немудрих, сліпих: «Не каються, за образами ховають стерті срібняки… Якби месія нині тут з’явився — то його б… убили (пророкам жити краще в сні)»; «Ламаючи сумління рами, сліпці ведуть оглухлий люд туди, де крам наповнив храми»; «…Дивне сьогодення наше: не розрізниш добра від зла, святе — в болоті, гниль на тронах, оман довкола без числа, і торг в посадах та законах… Предивний час».   

    Болісні та все ж зі стриманим оптимізмом думки про Україну: «Це моє небо і земля, і сади, і могили. Рай, який треба берегти, плекати, цінувати, повнитися ним, вирощувати, викохувати, мандрувати ним, тішитися цвіту, шанувати кожне дерево і любити тих людей, які його посадили. Україна подарована Богом, тому вона вічна і буде жити у віках, поки в неї є українські сини, українські діти…».

«На дорозі страждань Ти, Господи, зустрів Свою Матір і знайшов у Неї співчуття та розуміння. Твоя Мати, співчуваючи з Тобою, глибоко страждала.

Не одна матір, як і Ти, Маріє, плаче над своїм сином, покликаним на війну, пораненим або й мертвим. Не одне материнське серце переповнене жахливим болем. Мабуть, як ніколи раніше, ми відчуваємо біль Твого непорочного материнського серця.       

   

На цій Хресній Дорозі Ти прямуєш разом з нами, Ти простягаєш Свої святі руки, щоб витерти сльозу з поморщеного материнського обличчя, Ти дивишся у втомлені очі солдата, Ти молишся разом із тими, хто на колінах і у сльозах випрошує в Господа миру для України.    Маріє, нам так потрібна Твоя - тобто неймовірна Божа любов і милість. Ми просимо в Нього, щоб могутньою силою і благодаттю Святого Духа Ти простягнула Свій - Небесний святий Омофор над нашим багатостраждальним народом.»

20 лютого - 116 -річчя від д.н. Уласа Самчука 

       Народився Улас Олексійович Самчук 20 лютого 1905 року в селі Дермань (теперішня Рівненська область) на Волині. Сім’я батьків була багатодітною. Від першої дружини в Олексія Самчука народилося двоє дітей, від другої п’ятеро, і уже немолодого селянина тривожило, що землі мало, розхапають діти по куснику і самі будуть весь вік бідувати. А тому тяжко працював, економив, їздив у світи в пошуках хорошої землі і намагався прикупити ґрунту. Уже в 1907 році колишній бідняк володів п’ятьма десятинами, а в 1913 році, переїхавши з сім’єю в Тилявку, господарював на чотирнадцяти десятинах.                  

         Про батька Уласа Самчука згадає так: «Ціле його життя було виповнене працею на землі, громадськими справами і турботами «вивести в люди» своїх дітей. Моє письменництво було для нього не дуже потішним явищем, він знав, що «не дасть йому хліба», але за своєю звичкою він мені в цьому не перечив. Мої батьки хотіли б бачити мене якимось доктором чи інженером».

   «Моя мати – мрійниця, зізнався Улас Самчук, - неграмотний філософ серця. Безпосередній шматок чистої природи в дусі й в тілі. Не дивлячись на те, що мій батько мав лише «три групи» народної школи, а мати знала лише три літери –А-як корівка, Ж-як жук і О-як калачик, вони намагалися дати дітям кращу освіту».

  Восени 1913 року Улас пішов до першого класу місцевої церковно-приходської школи.

   У 1917 році закінчив народну школу в Тилявці і перейшов до двокласної «вищої» школи при семінарії в Дермані. Хлопчина мріяв про педагогічну освіту, але в 1920 році поляки, в чиїх руках була тоді Волинь, закрили всі вищі початкові школи. Не втрачаючи надії, юнак витримав іспит до 5 класу гімназії в Крем’янці, яку йому теж не зазнає поневірянь. Про це все згодом він напише в мемуарах «П’ять по дванадцятій».

   У 1943 році Улас Самчук закінчив роман «Юність Василя Шермети», який на львівському конкурсі в 1944 році отримав нагороду.

    1945 року став ініціатором створення літературної спілки письменників української діаспори. Колеги обрали його першим головою МУРу (Мистьцько українського руху). Після війни Самчук відійшов від політики остаточно і реалізував себе в літературі. Митець узявся до великого епічного полотна –роману-трилогії «Ост», який писав і видавав частинами.

      У 1959 році Улас Самчук створив роман про УПА та її діяльність в роки Другої світової війни «Чого не гоїть вогонь».

      Останнім з опублікованих за життя автора став роман «На твердій землі» (1967). Митець зумів правдиво і переконливо показати долю українських емігрантів, які після війни виїхали до Канади.

      Улас Самчук – автор багатьох публіцистичних творів, нарисів які вийшли окремими книгами: «Планета ДіПі», «Слідами піонерів», «Живі струни, «Сонце з заходу», «Вкраїні занепаду й руїни». Останні роки письменник прожив у будинку для престарілих. За кордоном це не вважається трагедією, та й умови проживання літніх людей у таких закладах досить хороші.

     Помер Улас Олексійович Самчук 9 липня 1987 року. Похований у Торонто. Але слова Григорія Костюка підтверджують, що тлінне –тіло, а написане талановито –вічне: «Він жив і живе у вирішальну добу нового виходу на кін історії нашої нації й нашої державності. Він був і є не тільки свідком, але й активним співучасником цього великого й болючого українського національно-визвольного процесу».(https://osvita.ua/school/lessons_summary/literature/12284/)

            

 29 січня - День пам'яті героїв Крут 

            

Вони загинули ще молоді,

 Бо захищали Вітчизну,

І полягли у жорстокій борні,

Віддавши життя за Вкраїну.

За рідну Вкраїну квітучу й чарівну,

За рідних своїх українців,

Вони свою землю і мову свою, не дали жорстоким чужинцям.

                        Самі ще студенти, а йшли вже на бій,

                        Невже вони справді загинуть ?

                        О ні ! Адже пісня про них

                        Живе серед нас і донині.     

       29 січня – День пам’яті героїв Крут – саме там, у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність.

    29 січня 1918 року назва невеликої станції Крути, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність. Йшов 1918 рік. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого незалежною, суверенною державою. Проте більшовицька влада не хотіла так просто віддавати свого «молодшого брата». Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє шеститисячне військо на Київ під проводом М.Муравйова. На той час в Центральній Раді не було армії. Основна її частина була розбита більшовиками, а інша перейшла на бік червоних, спокусившись фальшивими обіцянками. У той важкий і грізний час на оборону рідного краю стали лише невеликі частини ідейних борців. У Києві сформувався курінь із студентів та учнів гімназії. Їх було 300.

  Бій був запеклий і тривав з раннього  ранку і до пізнього  вечора. Для  багатьох  юнаків це була  перша  в їхньому  житті  ніч, проведена  поза батьківським  домом, і це була  для  них  остання  вже  ніч. Молоді  воїни билися  відчайдушно,  виявляли  зразки  хоробрості  та сили  були  надто нерівні.  Студенти  пішли  на смерть, адже  набоїв  у них уже не було, бо їм було видано їх лише по три на особу. Вони  йшли  на  ворога  з  багнетами. І падали , падали  в  нерівному  бою.

      1 березня 1918 року , після звільнення  Києва, організаційний  комітет, який очолював  студент  С. Король, розшукав  місце  загибелі  своїх  товаришів. Було закуплено 200 домовин  для  перевезення  тіл  загиблих. Після  тривалих розшуків  були  знайдені  ями,  в яких  лежали  тіла  героїв. Однак , усіх загиблих  знайти  не вдалося.

                                                                     

   19 березня до Києва  приїхав  сумний  поїзд. Родичі, друзі , прийшли розпізнати  тіла. Та пізнати  було важко. Усі тіла були  по-звірячому  понівечені. 10 тіл так і не розпізнали. Вбитих  синів  батьки  поховали  у родинних  гробівцях. Більшість  убитих  було  поховано у  спільній  могилі  на  Аскольдовій  горі.

   На  похоронній  церемонії  виступив  з промовою  Михайло Сергійович Грушевський. Він, зокрема,  сказав: « Стримайте ж Ваші сльози, які  котяться! Ці  юнаки  поклали  свої  голови  за  визволення  Вітчизни, і Вітчизна  збереже про  них  вдячну  пам'ять  на  віки  вічні!».

   Похорон  відбувся  з військовими  почестями  за  державний  кошт. Домовини з тілами  були  вкриті  малиновими  китайками  і  поставлені  на селянські  вози. Похоронна  процесія  пройшла  через  місто. 

      Крути – велика трагедія нашого народу і його велика перемога. Хтозна, чи була б незалежною держава без подвигу тридцяти юних героїв, які склали свої голови на вівтар волі.

                           На Аскольдовій могилі поховали їх –

                           Тридцять учнів-українців

                           Славних, молодих…

   Так написав Павло Тичина у вірші «Пам’яті тридцяти». А ми повинні шанувати пам'ять про них, вчитися вірності, героїзму, справедливості саме у них – героїв Крут.  Минуть роки, століття. Пам’ять про юнаків, які загинули під Крутами, не зникне вовік. Не має права зникнути. Адже без неї немає історії, немає народу, немає країни. Вона світитиме не тільки українцям, але й усім тим, хто готовий покласти своє життя заради ідеї.

                            Відеопогляд "Крути: і сум, і біль, і вічна слава!"

1 червня-Міжнародний день захисту дітей 

«Міжнародний день захисту дітей» святкується щорічно 1 червня. Був заснований в листопаді 1949 у Парижі рішенням сесії Ради Міжнародної демократичної федерації жінок. Вперше «Міжнародний день захисту дітей» відзначався в 1950-му році в 51 країні світу. ООН підтримала цю ініціативу й оголосила захист прав, життя і здоров'я дітей одним з пріоритетних напрямків своєї діяльності.  Міжнародний день захисту дітей - це, перш за все, нагадування дорослим про необхідність дотримання прав дітей на життя, на свободу думки і релігії, на освіту, відпочинок і дозвілля, на захист від фізичного та психологічного насильства, на захист від експлуатації дитячої праці як необхідних умов для формування гуманного і справедливого суспільства. В Україні цей день відзначається із 1998 року. У 1991 році Україна приєдналася до Конвенції ООН про права дитини, згідно з якою кожна держава зобов'язана поважати та заохочувати право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті, забезпечувати їй повноцінне дозвілля й відпочинок та сприяти наданню для цього відповідних можливостей.  Саме в дітях продовження роду людського й здійснення своїх мрій і сподівань на краще. Дорослі прагнуть, щоб діти зросли здоровими та радісними, прославляли свої родини і рідний край.   
         У Міжнародний день захисту дітей стало доброю традицією в  тернопільських бібліотеках

24 травня - День слов'янської писемності та культури

   Він же - день вшанування святих просвітителів Кирила і Мефодія, які дали слов'янам ту писемність, той алфавіт, якими ми користуємося дотепер. Як писав український учений, мовознавець, громадський та церковний діяч, Іван Огієнко, «Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організовування. Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб… У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання». Справа Кирила і Мефодія не тільки вижила, а й отримала небувале продовження. Церковнослов’янську мову визнали офіційною мовою болгарської церкви (894 р.) на період царювання Симеона (893—927 рр.). Цей період був золотим віком старослов’янської писемності. З Болгарії кирилична слов’янська писемність проникла в Сербію, Русь.

Таким чином, Кирило і Мефодій заклали основи слов’янської писемності і літератури.

До Дня Матері

У календарі свят для мами визначений особливий день, який святкується в Україні у другу неділю травня. Офіційне державне свято День матері встановлене в 1999 році. Святкування стало популярною і доброю сімейною традицією.

У багатьох країнах світу відзначають День матері 13 травня. В Україні - цей день відзначається в другу неділю травня відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99.

Історія свята така: у 1908 році молода американка Анна Джервіс з Філадельфії виступила з ініціативою вшановування матерів у пам’ять про свою матір, яка передчасно померла. Анна писала листи до державних установ, законодавчих органів, видатних осіб із пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів. Її старання увінчалися успіхом - в 1910 році штат Вірджинія перший визнав День Матері як офіційне свято. Хоча по суті це - свято вічності: з покоління в покоління для кожного мама - найголовніша людина для своїх дітей. На сьогодні День матері відзначається у 85 країнах світу. Українці теж долучилися до його святкування, і сталося це у 1928 році, щоправда, не в Україні, а в Канаді. Ініціатором став Союз українок Канади. Наступного року свято відзначалося вже й у Львові. Ініціативу канадських жінок підтримала головна редакторка тижневика «Жіноча доля» Олена Кисілевська. 1929 року «Союз українок» зініціював впровадження цього свята на Тернопільщині. Організації «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт», «Сокіл» організовували концерти, конференції, фестивалі по всій Східній Галичині. Відтоді День матері відзначали дуже широко.

Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях свято було заборонене. Лише з 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, Свято матері повернулось в Україну.   

 Безумовно, День матері - це одне з самих зворушливих свят, тому що кожен з нас з дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ - образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити незважаючи ні на що. Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками і поетами. І невипадково - від того, наскільки шанована в державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити ступінь культури й благополуччя суспільства. Щасливі діти ростуть в дружній родині й під опікою щасливої матері. 

(За матеріалами https://www.ukrinform.ua/)

Віртуальне есе "Все починається з мами"

"Мистецькі родзинки"

       Артбук це рукотворна книга, спосіб самовираження людини. Артбуки – це нестандартний погляд на книги, нині артбуки – це mainstream сучасного графічного дизайну, спосіб прояву творчості будь-якої людини. 

      Окрім традиційної «книжкової» форми, артбуки виготовляють з дерева, текстилю, фетру і шкіри, є вишиті нитками та бісером, викладені соломкою, а ще в'язані гачком та спицями. Такі книжки створюють для того, щоб розглядати, гратися, взаємодіяти і, звичайно, читати.  

       Креативні батьки можуть самостійно, а ще краще з дітьми створити книги для розвитку творчих здібностей дітей. Сюди можна вклеїти листи з картинками для розфарбовування, сторінки з лабіринтами і ребусами. Оформлення таких книг можна придумувати самостійно або завантажити вподобані варіанти з інтернету, а потім оформити в альбом. 

 Колекція артбуків бібліотеки

 Артбук «Солодкий кобзар»-  витвір кондитерського мистецтва, торт-книга, який зовні не відрізнити від справжньої книги. На титульній сторінці уривок з поеми 

Т. Г. Шевченка «Кавказ». 

Майстриня пекар-кондитер Світлана Твардовська.

Артбук «Моя країна - Україна», виготовлений в техніці квілінгу, для художнього оздоблення використано папір, тканину, бісер.

 Артбук «Торкаюсь словом душі», присвячений творчості тернопільської письменниці Марії Гуменюк, виготовлений в техніці декупажу, ручної роботи мозаїка, квіти з атласних стрічок в техніці канзаші.

Артбук «Маленькі секрети щастя і успіху від Петра Сороки», 

присвячений пам'яті відомого тернопільського письменника, громадського діяча, поета Петра Сороки.  Арт-бук виготовлений в техніці декупажу, гофрування,                                                                                            каліграф-кирилиці  

                                                                                     (рукописний художній 

                                                                                      текст).