Бібліотека - філія №3 для дорослих Тернопільської міської ЦБС
У цей час, як ніколи, саме родина є прихистком і оберегом для кожного українця. Зберігаємо спокій, віримо в ЗСУ, ЖИВіМО! Бібліотека №3 для дорослих - народознавча відеогодина "Святі обереги моєї родини". Гуртуймося, адже наша Україна це велика родина синів і дочок землі батьківської!
Бій був запеклий і тривав з раннього ранку і до пізнього вечора. Для
багатьох юнаків це була перша
в їхньому житті ніч, проведена поза батьківським домом, і це була для
них остання вже
ніч. Молоді воїни билися відчайдушно,
виявляли зразки хоробрості
та сили були надто нерівні. Студенти
пішли на смерть, адже набоїв
у них уже не було, бо їм було видано їх лише по три на особу. Вони йшли
на ворога з
багнетами. І падали , падали
в нерівному бою.
1 березня 1918 року , після
звільнення Києва, організаційний комітет, який очолював студент С. Король, розшукав місце
загибелі своїх товаришів. Було закуплено 200 домовин для
перевезення тіл загиблих. Після тривалих розшуків були
знайдені ями, в яких
лежали тіла героїв. Однак , усіх загиблих знайти
не вдалося.
19 березня до Києва приїхав
сумний поїзд. Родичі, друзі ,
прийшли розпізнати тіла. Та пізнати було важко. Усі тіла були по-звірячому
понівечені. 10 тіл так і не розпізнали. Вбитих синів
батьки поховали у родинних
гробівцях. Більшість убитих було
поховано у спільній могилі
на Аскольдовій горі.
На
похоронній церемонії виступив
з промовою Михайло Сергійович
Грушевський. Він, зокрема, сказав: «
Стримайте ж Ваші сльози, які котяться!
Ці юнаки
поклали свої голови
за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про
них вдячну пам'ять
на віки вічні!».
Похорон відбувся з військовими почестями за державний кошт. Домовини з тілами були вкриті малиновими китайками і поставлені на селянські вози. Похоронна процесія пройшла через місто.
На Аскольдовій
могилі поховали їх –
Тридцять
учнів-українців
Славних, молодих…
Так написав Павло Тичина у вірші «Пам’яті тридцяти». А ми повинні шанувати пам'ять про них, вчитися вірності, героїзму, справедливості саме у них – героїв Крут. Минуть роки, століття. Пам’ять про юнаків, які загинули під Крутами, не зникне вовік. Не має права зникнути. Адже без неї немає історії, немає народу, немає країни. Вона світитиме не тільки українцям, але й усім тим, хто готовий покласти своє життя заради ідеї.
Відеопогляд "Крути: і сум, і біль, і вічна слава!"
Богдан Теодор Нестор Лепкий народився 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенькім, на Тернопільщині, в сім’ї священика. З шести років жив у Бережанах, у діда священика. Основи шкільної науки Б. Лепкому викладав домашній учитель. З 1878 р. навчався (відразу з другого класу) в «нормальній школі» з польською мовою навчання у Бережанах. Після закінчення школи вступив у 1883 р. до Бережанської класичної гімназії з польською мовою навчання. Після закінчення гімназії у 1891 вступив до Віденської Академії мистецтв, щоб здобути малярську освіту, але згодом, через три місяці переводиться на філософський факультет. Туга за Батьківщиною спонукала Лепкого перейти до Львівського університету, де він поринув в українську культурну стихію. 1892 — 1895 навчався у Львівському університеті, по закінченні якого працює вчителем-суплентом в Бережанській гімназії (1895 — 1899). Займається творчою діяльністю. З’являються перші оповідання: “Дідусь”, “Нездала п’ятка”, “Над ставом”, “Гусій” та ін. 1897 р. з дозволу Папи Римського одружився з донькою свого дядька по батькові — Олександрою, яку здавна кохав. 1899 р. — їде до Кракова, де розпочинає свою викладацьку (педагогічну) діяльність в гімназіях ім. Яна Собєского, св. Яцка та св. Анни, читав лекції з української мови та літератури. Згодом отримав посаду лектора в Ягелонському університеті. У Кракові Б. Лепкий створив своєрідний український центр у польському літературному середовищі. 1912 р. Б. Лепкий вступив до партії «Християнсько-Суспільний Союз» у Львові. Перша світова війна застала сім’ю Лепких у Кракові. Восени 1915 р. Б. Лепкий був мобілізований до австрійського війська. Завдяки сприянню друзів не був відправлений у діючу армію, а виїхав у Німеччину для освітньо-культурної роботи. Тут з листопада 1915 р. мешкав у м. Раштат біля Бадена, працював на просвітницькій роботі в таборах для військовополонених солдатів царської армії, спочатку в Фрайштаті, а потім у Раштаті біля Бадена (викладав історію літератури). З 1916 — просвітницька праця у таборі Вецляру, де Лепкий провадив малярську школу. Влітку 1917р. відвідав Львів, Бережани, могилу батька Лепкого в селі Жуків, побачився з рідним братом, січовим стрільцем Левом Лепким. Наприкінці 1925 р. Лепкий повернувся до Кракова і знову працює в університеті, де його іменовано доцентом, керівником кафедри української літератури, пізніше — професором Ягелонського університету (1932). Друга світова війна розпочалася, коли Б. Лепкий зі своєю сім’єю перебував на відпочинку у Черче. 23 вересня 1939 року вони повертаються до Кракова (Польща). У роки Другої світової війни старий, хворий письменник не тільки втратив роботу в університеті, а й зазнав переслідувань. Помер Б. Лепкий 21 липня 1941 року в Кракові. Похований на Раковицькому цвинтарі у Кракові (Польща).
Працюючи щодня з дітьми, читацькими сімя'ми ми переконані, що відсутність зв'язку з книгою у ранньому віці не можна компенсувати в майбутньому. Маленький читач тільки вступає в життя, у нього ще немає достатнього досвіду, і тому книга для нього - це невичерпне джерело знань. Саме книги, прочитані в дитинстві, часто запам'ятовуються на все життя, впливають на подальший розвиток, на світосприймання, виробляють певні норми поведінки. Ось чому важливо батькам правильно організувати дитяче читання, направити його так, щоб дитина не розгубилася в безмежному книжковому морі, щоб спілкування з книгами стало звичним, і, що дуже важливо, приємним та улюбленим заняттям, а допомогу у вирішенні цього питання Ви без сумніву знайдете у бібліотеці. 
