День примирення. День пам'яті. 

 Історична довідка 

   Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття. У війні взяли участь 80% людства, бойові дії велися 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 р. із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945 р. із беззастережною капітуляцією Японії. Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема Голокост), а також вперше і востаннє використана в бою атомна зброя. До армій ворогуючих сторін було залучено понад 110 млн солдат, загальні втрати військових та цивільного населення складають від 50 до 85 млн осіб. За результатами війни було створено ООН (Україна – один із засновників) та сформовано сучасну систему міжнародних відносин.

Шлях до початку війни був відкритий Пактом Молотова-Ріббентропа 23 серпня 1939 р. Згідно із таємним протоколом до нього, нацисти та комуністи ділили Східну Європу на зони інтересів. Внаслідок цих домовленостей Третій Райх отримав можливість безперешкодного вторгнення в Польщу, СРСР в підсумку розширився за рахунок Західної Білорусі та Західної України, Бессарабії з Буковиною, трьох країн Балтії, а також частини Фінляндії.

Український вимір ІІ світової війни не обмежувався лише боротьбою Вермахту та Радянської армії на українській території, як це традиційно подає (пост)радянська історіографія. Насправді ж в рамках Другої світової в Україні велася не одна, а кілька воєн: 1) німецько-польська війна 1939–1945 рр. (у 1939 р. регулярна, а потім – підпільна); 2) польсько-радянська війна 1939 р. (неоголошена, відома як «Визвольний похід в Західну Україну»); 3) радянсько-румунська війна 1940–1945 рр. (спочатку неоголошена – радянське вторгнення в Бессарабію та Буковину у 1940 р., потім регулярна та підпільна – частина німецько-радянської війни); 4) німецько-радянська війна 1941–1945 рр. (регулярна та підпільна, теж відома як «Велика Вітчизняна»); 5) німецько-українська війна 1941–1944 рр. (підпільна); 6) радянсько-угорська війна 1941–1945 рр. (регулярна та підпільна, частина німецько-радянської); 7) польсько-українська війна 1942–1947 рр. (підпільна) та 8) радянсько-українська війна 1939–1954 рр. (підпільна). Усі ці конфлікти мають безпосередній стосунок до Другої світової війни, оскільки були спровоковані нею, ставши її відгалуженнями та продовженням. Також до українського виміру війни входить участь українців в бойових діях поза Україною (наприклад у радянсько-фінській «Зимовій війні» 1939–1940 рр.) та у складі іноземних армій. Безпосередньо перед початком ІІ світової війни мала місце угорсько-українська війна 1939 р. (регулярна та підпільна), що вибухнула внаслідок проголошення незалежності Карпатської України.

Друга світова війна для України розпочалася 1 вересня 1939 р. із німецьким вторгненням в Польщу. 110-120 тис. українців у лавах Війська Польського розпочали світову боротьбу проти нацизму, 8 тис. з них загинуло протягом місяця війни. Також 1 вересня Люфтваффе бомбардувало Львів та інші західноукраїнські міста, що перебували у складі Польщі. Між 12 та 22 вересня Львів пережив подвійну облогу із заходу нацистськими військами, із сходу – радянськими.

СРСР вступив в Другу світову війну 17 вересня 1939 р. на боці нацистської Німеччини. В цей день радянські війська вступили в Польщу на допомогу німецьким та окупували Західну Україну та Західну Білорусь. Протягом двох років Москва була союзницею Берліна, що у 1940 р. ледь не призвело до війни Великої Британії та Франції проти СРСР.

Нацистсько-комуністичний союз був зруйнований 22 червня 1941 р. із німецьким вторгненням в СРСР. Протягом року з початку німецько-радянської війни Україна була окупована військами Третього Рейху, вигнання нацистів розпочалося восени 1943 р. і завершилося наприкінці 1944 р. Український напрям був головним на Східному фронті: тут діяло від 50 до 75% всіх дивізій Вермахту і половина всіх радянських сил.

Нацистський окупаційний режим в Україні був одним з найжорстокіших в світі. Безпосередньо своїми руками або із залученням «добровільних помічників» з числа місцевого населення нацисти знищили 1,5 млн український євреїв та 20 тис. ромів.

Але якщо злочини проти людяності Третього Рейху більш досліджені, то засудження злочинів комуністичного режиму ще триває. Найбільш відомими з них є Катинський розстріл, знищення політв’язнів у Західній Україні, підрив Дніпрогесу, використання в боях неозброєних селян – «чорної піхоти», депортації українців та інших народів, зокрема кримських татар.

Після перемоги над нацистською Німеччиною 8 травня 1945 р. СРСР приєднався до війни проти Японії. Беззастережна капітуляція Японії 2 вересня 1945 р. означала завершення ІІ світової війни, але окремі військові конфлікти, породжені нею, точилися ще декілька років. Організований спротив радянській владі на Західній Україні тривав до 1954 р., а окремі сутички – до 1960 р.

Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тис. осіб), Польщі (120 тис.), СРСР (більше 6 млн), США (80 тис.) і Франції (6 тис.), а також визвольного руху в самій Україні (100 тис. в УПА) – разом 7 млн осіб. Понад 2,5 млн українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тис. стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі.   

Для України ІІ світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За Україну воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння на українських землях намагалася продемонструвати свою прихильність до українства, але єдиним справді українським суб’єктом у роки війни був визвольний рух – передовсім, Українська повстанська армія.

З різних причин на німецькому боці воювало до 250 тис. українців та до 50 тис. було мобілізовано до армій союзників Третього Рейху.

Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни.  Під час бойових дій та в полоні загинуло 3-4 млн військових і підпільників, понад 5 млн цивільних загинуло через окупаційний терор та голод в тилу, до 5 мільйонів жителів були евакуйовані або примусово вивезені до Росії та Німеччини, значна частина з яких не повернулася. Загалом безповоротні втрати України (українців та інших народів) склали 8-10 млн осіб. Матеріальні збитки становили 285 млрд тогочасних рублів. Внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок, 5,6 тис. мостів, 28 тис. сіл, 300 тис. господарств. 

(https://uinp.gov.ua/Український інститут національної пам'яті) 

Літературний бліц-кадр   "У війни не жіноче обличчя"

Світлана Алексієвич,
письменниця,
Нобелівський лауреат

 «Жанр, в якому я пишу, я називаю "романом голосів". Я ніколи не беру на себе право судити і засуджувати. Я намагаюся зрозуміти. І мене не цікавить суха, гола історія факту, події: я пишу історію почуттів. Можна ще назвати це - пропущеною історією. Що людина думала, розуміла й запам'ятовувала під час події? У що вірила або не вірила, які у неї були ілюзії, надії, страхи? Я складаю світ своїх книг з тисяч голосів, доль, шматочків нашого побуту і буття.»
    Уривок з книги Світлани Алексієвич «У війни не жіноче обличчя»: «Жінка дає життя, жінка оберігає життя, жінка і життя — синоніми... На найстрашнішій війні XX століття жінці довелося стати солдатом. Вона не лише рятувала, перев’язувала поранених, а й стріляла зі «снайперки», бомбила, підривала мости, ходила в розвідку, брала «язика». Жінка вбивала. Вона вбивала ворога, що обрушився з небаченою жорстокістю на її землю, на її дім, на її дітей. «Не жіноча це доля — вбивати», — скаже одна з героїнь цієї книги, вмістивши сюди весь жах і всю жорстоку необхідність того, що сталося. Інша розпишеться на стінах поверженого рейхстагу: «Я, Софія Кунцевич, прийшла до Берліна, щоб убити війну». То була найбільша жертва, принесена ними на вівтар Перемоги. І безсмертний подвиг...». 

Минуло стільки років після подій описаних у книзі... 

Україна, Південний схід, 2020 рік. Книга “Дівчата зрізають коси” названа серед лауреатів Шевченківської премії 2020 року.    Воєнна кореспондентка Євгенія Подобна з книгою “Дівчата зрізають коси”, виданою Українським інститутом національної пам’яті, під редакцією Тетяни Ковтунович, названа лауреатом Шевченківської премії 2020 року в номінації “Публіцистика, журналістика”. Ця книга - це спогади 25 жінок-воячок, які брали участь в російсько-українській війні у складі Збройних сил України та добровольчих підрозділів у 2014-2018 рр. як стрілки, кулеметниці, медики, мінометниці, снайперки та ін. У спогадах йдеться про бойові операції різних років на Луганщині та Донеччині, про звільнення українських міст та сіл від окупантів, спогади про побратимів, місцевих мешканців, воєнний побут, а також роздуми про становище жінки в українському війську в різні періоди війни. Розповіді доповнені фотографіями із зони бойових дій.

             

"Мистецькі родзинки"

       Артбук це рукотворна книга, спосіб самовираження людини. Артбуки – це нестандартний погляд на книги, нині артбуки – це mainstream сучасного графічного дизайну, спосіб прояву творчості будь-якої людини. 

      Окрім традиційної «книжкової» форми, артбуки виготовляють з дерева, текстилю, фетру і шкіри, є вишиті нитками та бісером, викладені соломкою, а ще в'язані гачком та спицями. Такі книжки створюють для того, щоб розглядати, гратися, взаємодіяти і, звичайно, читати.  

       Креативні батьки можуть самостійно, а ще краще з дітьми створити книги для розвитку творчих здібностей дітей. Сюди можна вклеїти листи з картинками для розфарбовування, сторінки з лабіринтами і ребусами. Оформлення таких книг можна придумувати самостійно або завантажити вподобані варіанти з інтернету, а потім оформити в альбом. 

 Колекція артбуків бібліотеки

 Артбук «Солодкий кобзар»-  витвір кондитерського мистецтва, торт-книга, який зовні не відрізнити від справжньої книги. На титульній сторінці уривок з поеми 

Т. Г. Шевченка «Кавказ». 

Майстриня пекар-кондитер Світлана Твардовська.

Артбук «Моя країна - Україна», виготовлений в техніці квілінгу, для художнього оздоблення використано папір, тканину, бісер.

 Артбук «Торкаюсь словом душі», присвячений творчості тернопільської письменниці Марії Гуменюк, виготовлений в техніці декупажу, ручної роботи мозаїка, квіти з атласних стрічок в техніці канзаші.

Артбук «Маленькі секрети щастя і успіху від Петра Сороки», 

присвячений пам'яті відомого тернопільського письменника, громадського діяча, поета Петра Сороки.  Арт-бук виготовлений в техніці декупажу, гофрування,                                                                                            каліграф-кирилиці  

                                                                                     (рукописний художній 

                                                                                      текст).

19 березня - ювілей письменниці Ліни Костенко

        Ліна Костенко - українка,письменниця, поетеса,громадський діяч. Творчість цієї людини це ціла епоха в долі країни, жива легенда. 

   

    Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. в містечку Ржищів на Київщині в родині вчителів. У 1936 р. родина перебралася до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінованого поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш. Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті їм. О. М. Горького, який закінчила 1956 р. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських письменників- шістдесятників, що виступили на межі 50-60-х років XX ст. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957 р.) та «Вітрила» (1958 р.) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961 р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім’я серед визначних майстрів української поезії. Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977 р.), «Неповторність» (1980 р.) і «Сад нетанучих скульптур» (1987 р.), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987 р.) стали небуденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її подальший розвиток. Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого темпераменту — не був позбавлений складних моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що доволі тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим досі твором — романом у віршах «Маруся Чурай», за який (а ще за збірку «Неповторність») вона в 1987 р. була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка, згодом — премії фундації Антоновичів. За книжку «Інкрустації», видану італійською мовою, Л. Костенко було присуджено премію ім. Франческо Петрарки, якою відзначають твори видатних письменників сучасності. 1998 року в Торонто Світовий конгрес українців нагородив письменницю медаллю Святого Володимира. Вона стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги, почесним професором Києво-Могилянської академії. Сьогодні Ліна Костенко живе і працює в Києві. 2010 року у видавництві «Либідь» вийшла поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича; збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець; а також у видавництві «А-БА-БА...» — перший прозовий роман Л. Костенко — «Запис¬ки українського самашедшого», що викликав великий ажіотаж. У лютому 2011 року видано поетичну збірку Л. Костенко «Річка Геракліта», куди увійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. Сучасний літературознавець Григорій Клочек зауважив: «Ліна Костенко — прямий духовний нащадок Шевченка, Лесі Українки, Франка. Поетів такого масштабу, такого дарування народжується мало — один-два на століття. Вона наближена до Істини. У неї абсолютний слух до «голосу віків...

Джерело:  Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Нові книги для чомусиків  у бібліотеці сімейного читання

      Працюючи щодня з дітьми, читацькими сімя'ми ми переконані, що відсутність зв'язку з книгою у ранньому віці не можна компенсувати в майбутньому. Маленький читач тільки вступає в життя, у нього ще немає достатнього досвіду, і тому книга для нього - це невичерпне джерело знань. Саме книги, прочитані в дитинстві, часто запам'ятовуються на все життя, впливають на подальший розвиток, на світосприймання, виробляють певні норми поведінки. Ось чому важливо батькам правильно організувати дитяче читання, направити його так, щоб дитина не розгубилася в безмежному книжковому морі, щоб спілкування з книгами стало звичним, і, що дуже важливо, приємним та улюбленим заняттям, а допомогу у вирішенні цього питання Ви без сумніву  знайдете у бібліотеці.                                                                                                                                                                                                                                 

Коляд-колядниця

    Затишна колядниця у бібліотеці №3 для дорослих, бібліотеці сімейного читання. До бібліотеки прийшли читацькі родини, громада кутківецька, адже бібліотека це осередок громади, її культурний і соціальний центр. Пісня і слово, книга і музика поєдналися у цьому родинному святі.

 

Осіння книжкова феєрія

       Листопад, листопад... Осіння книжкова феєрія у бібліотеці №3 для дорослих, бібліотеці сімейного читання. Нові книги, нові враження, барви осені, барви рідного слова, мелодії книжкових струн. В бібліотеці - читацькі родини, обговорюємо сучасну літературу для дорослих і дітей, адже всіх хвилює майбутнє книги в епоху діджиталізації. Висновок одностайний : книзі бути!!!

                                                       

Петро Сорока : післяслово...