29 січня - День пам'яті героїв Крут 

            

Вони загинули ще молоді,

 Бо захищали Вітчизну,

І полягли у жорстокій борні,

Віддавши життя за Вкраїну.

За рідну Вкраїну квітучу й чарівну,

За рідних своїх українців,

Вони свою землю і мову свою, не дали жорстоким чужинцям.

                        Самі ще студенти, а йшли вже на бій,

                        Невже вони справді загинуть ?

                        О ні ! Адже пісня про них

                        Живе серед нас і донині.     

       29 січня – День пам’яті героїв Крут – саме там, у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність.

    29 січня 1918 року назва невеликої станції Крути, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність. Йшов 1918 рік. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого незалежною, суверенною державою. Проте більшовицька влада не хотіла так просто віддавати свого «молодшого брата». Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє шеститисячне військо на Київ під проводом М.Муравйова. На той час в Центральній Раді не було армії. Основна її частина була розбита більшовиками, а інша перейшла на бік червоних, спокусившись фальшивими обіцянками. У той важкий і грізний час на оборону рідного краю стали лише невеликі частини ідейних борців. У Києві сформувався курінь із студентів та учнів гімназії. Їх було 300.

  Бій був запеклий і тривав з раннього  ранку і до пізнього  вечора. Для  багатьох  юнаків це була  перша  в їхньому  житті  ніч, проведена  поза батьківським  домом, і це була  для  них  остання  вже  ніч. Молоді  воїни билися  відчайдушно,  виявляли  зразки  хоробрості  та сили  були  надто нерівні.  Студенти  пішли  на смерть, адже  набоїв  у них уже не було, бо їм було видано їх лише по три на особу. Вони  йшли  на  ворога  з  багнетами. І падали , падали  в  нерівному  бою.

      1 березня 1918 року , після звільнення  Києва, організаційний  комітет, який очолював  студент  С. Король, розшукав  місце  загибелі  своїх  товаришів. Було закуплено 200 домовин  для  перевезення  тіл  загиблих. Після  тривалих розшуків  були  знайдені  ями,  в яких  лежали  тіла  героїв. Однак , усіх загиблих  знайти  не вдалося.

                                                                     

   19 березня до Києва  приїхав  сумний  поїзд. Родичі, друзі , прийшли розпізнати  тіла. Та пізнати  було важко. Усі тіла були  по-звірячому  понівечені. 10 тіл так і не розпізнали. Вбитих  синів  батьки  поховали  у родинних  гробівцях. Більшість  убитих  було  поховано у  спільній  могилі  на  Аскольдовій  горі.

   На  похоронній  церемонії  виступив  з промовою  Михайло Сергійович Грушевський. Він, зокрема,  сказав: « Стримайте ж Ваші сльози, які  котяться! Ці  юнаки  поклали  свої  голови  за  визволення  Вітчизни, і Вітчизна  збереже про  них  вдячну  пам'ять  на  віки  вічні!».

   Похорон  відбувся  з військовими  почестями  за  державний  кошт. Домовини з тілами  були  вкриті  малиновими  китайками  і  поставлені  на селянські  вози. Похоронна  процесія  пройшла  через  місто. 

      Крути – велика трагедія нашого народу і його велика перемога. Хтозна, чи була б незалежною держава без подвигу тридцяти юних героїв, які склали свої голови на вівтар волі.

                           На Аскольдовій могилі поховали їх –

                           Тридцять учнів-українців

                           Славних, молодих…

   Так написав Павло Тичина у вірші «Пам’яті тридцяти». А ми повинні шанувати пам'ять про них, вчитися вірності, героїзму, справедливості саме у них – героїв Крут.  Минуть роки, століття. Пам’ять про юнаків, які загинули під Крутами, не зникне вовік. Не має права зникнути. Адже без неї немає історії, немає народу, немає країни. Вона світитиме не тільки українцям, але й усім тим, хто готовий покласти своє життя заради ідеї.

                            Відеопогляд "Крути: і сум, і біль, і вічна слава!"

"Соборність рідної землі-основа нації й держави"

Онлайн-екскурс

Живи, Україно, живи для краси, 

 Для сили, для правди, для волі!.. 

 Шуми, Україно, як рідні ліси, 

 Як вітер в широкому полі.

Нехай ніхто не половинить,

Твоїх земель не розтина,

Бо ти єдина, Україно,

Бо ти на всіх у нас одна.

Одна від Заходу й до Сходу

             Володарка земель і вод –

           Ніхто не ділить хай народу,

                                                                               Бо не поділиться народ.

        22 січня - День Соборності України, свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз'єднання УHP та ЗУНР, яке відбулося 1919 року на Софійській площі в Києві.

    22 січня 1919 року, на історичному майдані української столиці біля пам'ятника Б. Хмельницького відродилося Народне Віче. До всіх куточків української землі полинуло: «Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Від нині народ український . визволений могутнім поривом власних сил, мaє змогу об’єднати дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну державу...».

Ця подія - перший крок, перша спроба об’єднати український народ в єдину державу. Сьогодні в нашій державі, згідно з Указом Президента, виданим у 1999 році, 22 січня проголошено Днем Соборності.

   

Васюта, І. К. Політична історія Західної України (1918-1939) / І. К. Васюта. - Львів : Каменяр, 2006. - 335 с.

У книзі висвітлюється політична історія Західної України міжвоєнного періоду (1918-1939 рр.). На широкому тлі динамічно змінюваної внутрішньо- і зовнішньополітичної ситуації розкривається весь спектр складного й неоднозначного українського суспільно-політичного руху в Західній Україні (Східній Галичині та Західній Волині), починаючи з національно-визвольної революції, в ході якої утворилася Західно-Українська Народна Республіка, і закінчуючи приєднанням краю до складу радянської України у передні 1939.

У І розділі висвітлюється історія відродження західноукраїнської державності 1918-1920 рр.. а саме: історичні витоки і шляхи реалізації державницької ідеї у західно-українському визвольному русі в роки Першої світової війни. Проголошення Західно-Української Народної Республіки і будівництво державного апарату демократичної влади у центрі й на місцях. Акт злуки ЗУНР і УНР (С. 36-38). Національна політика уряду. Ризький мир і доля західноукраїнських земель. Причини і уроки падіння західноукраїнської державності.               

         Гунчак, Т. Україна: перша половина XX століття : нариси політичної історії/Т.Гунчак.-К.: Либідь, 1993.-288 с.; іл.

   Книжка знаного в Україні американського історика Тараса Гунчака є своєрідною спробою висвітлити основні віхи державотворчих змагань українців протягом першої половини XX століття. - мабуть найдраматичнішого періоду політичної боротьби.

У передмові Тарас Гунчак пише: «Ця книжка є розширеним варіантом курсу лекцій, то я їх читав восени 1991 року в декількох навчальних закладів Києва. Головна мета як лекцій, так і нарисів. - наочно показати зрушення в українському суспільному житті, які віддзеркалювали динаміку передусім політичного розвитку української спільноти».

Видання доповнюють оригінальні тексти політичних документів, архівні фотоілюстрації.

  

    Реєнт, О. II. Україна між світовими війнами (1914-1939). Події. Люди. Документ ; нариси історії: навч. носіб. / О. П. Реєнт, І. А. Коляда. К.: Школа. 2004. 544 с.

       Цей навчальний посібник присвячений одному з найдраматичніших періодів в історії України, в її боротьбі за державність і незалежність. Автори не тільки висвітлюють основний перебіг подій, а й подають їх оцінку сучасниками, істориками річних шкіл та напрямів.

Нарис третій розповідає про Україну в боротьбі за збереження державної незалежності (1918-1921 рр.), зокрема, про злуку УНР та ЗУНР (С.214-219).

     У глибину століть сягає історія нашого народу. Україна має багате й славне минуле. Вона виплекала Запорозьку Січ, славетну Києво-Могилянську академію. Україна виколисала велетнів сили і духу — таких, як Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Григорій Сковорода, Устим Кармелюк, Юрій Дрогобич, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський... Цей перелік можна продовжити й іменами наших сучасників,героїв АТО, які примножують славу нашої Батьківщини. І сьогодні ми святкуємо річницю проголошення Соборності нашої держави.

...Народилась Україна Нова,

Небувала, чиста, як дитя,

Україна Зоряної Мови,

Україна Божого Буття!

Святковий інформ-сеанс «Новий рік мандрує світом» 

  Новий Рік є одним з найулюбленіших свят в різних куточках світу. При цьому дорослі чекають цього свята не менше, ніж діти. Часто саме від дорослих залежить те, як проведуть новорічні свята маленькі члени суспільства.

   Ні для кого не секрет, що в кожній країні є свої особливі традиції святкування самого масштабного щорічного свята. І що є добре і звично для жителів однієї країни, може бути дивним і неприйнятним для іншої. У багатьох європейських країнах прийнято прикрашати штучну ялинку і ховати під нею подарунки рідним і близьким, робити один одному сюрпризи і переодягатися в різних казкових персонажів. До таких традицій звикли і жителі нашої країни. А які незвичайні новорічні традиції є в інших країнах нашої планети?