"Великдень : будуймо храм душі своєї…"

 

    Великдень – найбільше християнське свято.  Великодній день — святий день. У цей день воскрес Син Божий — Ісус Христос, власним життям заплативши за гріхи роду людського.  Світле Воскресіння прийнято наповнювати добрими справами, збагачуватися духовно, допомагати ближньому, дарувати надію і підтримувати віру в серцях на щасливе і радісне майбутнє. Тож бібліотека №3 для дорослих запрошує вас долучитися та відчути дивовижну духовну поезію нашого краянина, знаного далеко за межами Тернопілля - поета Олега Германа.

    

 

     

     Олег Герман народився 21 березня 1948 р. у с. Чернихів Зборівського району на Тернопіллі. Письменник, композитор, науковець, громадський діяч.

  Закінчив Кобзарівську середню школу (1966), конструкторський факультет Національного університету "Львівська політехніка" (1972), факультет художнього конструювання Інституту прикладного мистецтва у Львові (1973).

    В поезії та у житті заслуженого діяча мистецтв України Олега Германа багато роздумів про Бога, про Його місце в нашому житті. Поема «Він», а там такі глибини думки й слова: «Він — той, що з нами, над нами і в нас. Він допомагає нам вистояти. Його не треба шукати. Треба тільки відкрити серце — і Він прийде, як ця музика, як цей світ, як кожен із нас»; «Він був Поет, бо все життя страждав за Слово». А це про нас — невдячних, немудрих, сліпих: «Не каються, за образами ховають стерті срібняки… Якби месія нині тут з’явився — то його б… убили (пророкам жити краще в сні)»; «Ламаючи сумління рами, сліпці ведуть оглухлий люд туди, де крам наповнив храми»; «…Дивне сьогодення наше: не розрізниш добра від зла, святе — в болоті, гниль на тронах, оман довкола без числа, і торг в посадах та законах… Предивний час».   

    Болісні та все ж зі стриманим оптимізмом думки про Україну: «Це моє небо і земля, і сади, і могили. Рай, який треба берегти, плекати, цінувати, повнитися ним, вирощувати, викохувати, мандрувати ним, тішитися цвіту, шанувати кожне дерево і любити тих людей, які його посадили. Україна подарована Богом, тому вона вічна і буде жити у віках, поки в неї є українські сини, українські діти…».

«На дорозі страждань Ти, Господи, зустрів Свою Матір і знайшов у Неї співчуття та розуміння. Твоя Мати, співчуваючи з Тобою, глибоко страждала.

Не одна матір, як і Ти, Маріє, плаче над своїм сином, покликаним на війну, пораненим або й мертвим. Не одне материнське серце переповнене жахливим болем. Мабуть, як ніколи раніше, ми відчуваємо біль Твого непорочного материнського серця.       

   

На цій Хресній Дорозі Ти прямуєш разом з нами, Ти простягаєш Свої святі руки, щоб витерти сльозу з поморщеного материнського обличчя, Ти дивишся у втомлені очі солдата, Ти молишся разом із тими, хто на колінах і у сльозах випрошує в Господа миру для України.    Маріє, нам так потрібна Твоя - тобто неймовірна Божа любов і милість. Ми просимо в Нього, щоб могутньою силою і благодаттю Святого Духа Ти простягнула Свій - Небесний святий Омофор над нашим багатостраждальним народом.»

 День заснування міста - 15 квітня

   

 Перша згадка про Тернопіль датована 1540 р., як про місцевість Тернопілля. Існує декілька версій щодо походження назви міста. Одні дослідники пов’язують її з терновим полем, — інші з словом «ополе» — об’єднання кількох родів, треті — з прізвищем «Тарнавський».

     Найбільш імовірна версія, що назва "Тернопіль" пішла від прізвища його першого власника - магната Яна Тарновського, уродженця польського міста Тарнова. Ось так і виник логічний ланцюжок: Тарнов - Тарновський - Тарнопіль. Саме так (Тарнопіль) до 9 серпня 1944 року і називалося наше місто, а потім, посилаючись на легенду про "тернове поле" (в Радянському Союзі не може бути польського міста!), перейменували в Тернопіль. Але з найбільш ранньої із документальних згадок (1550 рік) назва відома у формі Tarnopole, тому можливе походження від терен і поле, тобто значення – “степ, який заріс терном” – саме у такій місцевості в 1540 році закладена фортеця, біля якої виросло наше місто. 

   Кожне місто, як і людина має свою історію. Тернопіль пройшов шлях від давнини до сучасності. Місто слави і краси! Наш Тернопіль - це люди, які своєю працею творили його. Багато цікавого про місто можна знайти у бібліотеці, в книгах.

 Пропонуємо Вам краєзнавчий мікс "Мій Тернопіль" : фотовернісаж "Тернопіль : давній і вічно юний", відеофільм "Повернення: отець Антоній Райхенберг".

Історію Тернополя творять його мешканці.

      Серед них необхідно згадати ченця, католика, о. Антонія Райхенберга.  Отцем убогих, опікуном сиріт та святим називали отця-єзуїта Антонія Райхенберга тернополяни на межі ХІХ-ХХ століть. Саме завдяки йому у місті створили декілька будинків для вбогих. “Опікунові убогих — Антонію Райхенбергові Т. І. - вдячні тернополяни” — такий напис латинню викарбували на надмогильному пам’ятнику отця Антонія на Микулинецькому цвинтарі. А й справді, тернополянам є за що подякувати монахові.  Він віддав громаді 29 років праці, хоча й не був уродженцем нашого міста. Антоній Райхенберг народився у Горлицях на Лемківщині 7 червня 1825 р. Його предки — вихідці з Німеччини. У 1855 р. він пішов навчатися у Мюнхенську академію, де пробув до 1862 р. Ще у Мюнхені він відзначився талантом художника, дружив із відомим польським художником Яном Матейкою.  Після висвячення на священика, недовгої роботи в інших місцях та вступу у Товариство Ісуса у 1871 р. отець у 1875 р. приїхав у Тернопіль. Усе — для бідних. У нашому місті отець Райхенберг працював як професор рисунків у єзуїтському конвікті протягом 1875-87 рр. Також у 1884-85 рр. був префектом студентської лікарні, а в 1886 р. навчав німецької мови. Не полишав чернець і малювання — створював ікони. Та основним його заняттям була турбота про простих людей.  Щоденно отець Антоній збирав серед тернополян пожертви для немічних та бідних, які ховалися від холоду у підвалах і часто не мали навіть одягу — тільки лахміття. Не бракувало роботи для духівника і в тюрмі.  Одного разу отець Антоній сповідав в’язнів аж чотири дні. Натхнення до роботи він черпав із молитви та літургій. Наприклад, щодня о сьомій вечора чернець приходив молитися до фігури святої Теклі, у місце, де тепер стоїть пам’ятник Стецькові. 23 січня 1903 р. опікун бідноти помер. На похоронах 27 січня зібралися тисячі тернополян. Прийшли і греко-, і римо-католики, у жалобі були й тернопільські юдеї. Гроші для встановлення надмогильного пам’ятника збирали усією громадою. Причому зібрали стільки, що більша частина коштів залишилася і її вирішили спрямувати на зведення ще одного будинку для вбогих. А люди, які молилися за посередництвом отця Антонія, свідчили про численні дива.  Кожен день отця Антонія у Тернополі був справжнім подвигом, в кожному убогому він вбачав страждаючого Господа нашого Ісуса Христа і всіма силами старався допомогти Йому. За любов до ближнього Господь Бог ще за життя нагородив його багатьма видимими Божими благодатями та знаками.