Леся Коковська-Романчук 

"Благословен, хто йде"

             

   Є книги, які існують поза простором і часом. Вони залишають слід у душі і до них варто повертатися незалежно від того, коли вони написані. Однією з таких книг є роман-притча відомої тернопільської письменниці, барда «Благословен, хто йде». Це книга, що «підживлює» у серці незгасний вогник віри, надії, любові… любові до Господа, любові до ближнього. Роман є своєрідною енциклопедією із життя древнього Риму, тому що в тексті до найдрібніших деталей описано побут, звички, звичаї, традиції різних верств населення Римської імперії у час правління імператора Клавдія. Наприклад, в тексті детально описано обов’язки кожного із численних рабів у домоволодінні заможного Ксанфа Альбіна – воїна, батька головної героїні роману.

  За жанром  це - роман – притча, однак манера його написання не є повчальною, а радше «лагідною» довірливою оповіддю про Світло Віри у 

Слово Всевишнього…

      Пані Леся із притаманною для всіх її творів щирістю та достовірністю історичних фактів, які є вишуканим тлом для оповіді книги, розповідає про  непросту долю і міцність віри  св. Теклі, що стала ученицею святого Павла і обрала шлях Служіння Господу.  

http://lesiaromanchuk.com/

 "Казка мойого життя": Богдан Лепкий

Богдан Теодор Нестор Лепкий народився 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенькім, на Тернопільщині, в сім’ї священика. З шести років жив у Бережанах, у діда священика. Основи шкільної науки Б. Лепкому викладав домашній учитель. З 1878 р. навчався (відразу з другого класу) в «нормальній школі» з польською мовою навчання у Бережанах. Після закінчення школи вступив у 1883 р. до Бережанської класичної гімназії з польською мовою навчання. Після закінчення гімназії у 1891 вступив до Віденської Академії мистецтв, щоб здобути малярську освіту, але згодом, через три місяці переводиться на філософський факультет. Туга за Батьківщиною спонукала Лепкого перейти до Львівського університету, де він поринув в українську культурну стихію. 1892 — 1895 навчався у Львівському університеті, по закінченні якого працює вчителем-суплентом в Бережанській гімназії (1895 — 1899). Займається творчою діяльністю. З’являються перші оповідання: “Дідусь”, “Нездала п’ятка”, “Над ставом”, “Гусій” та ін. 1897 р. з дозволу Папи Римського одружився з донькою свого дядька по батькові — Олександрою, яку здавна кохав. 1899 р. — їде до Кракова, де розпочинає свою викладацьку (педагогічну) діяльність в гімназіях ім. Яна Собєского, св. Яцка та св. Анни, читав лекції з української мови та літератури. Згодом отримав посаду лектора в Ягелонському університеті. У Кракові Б. Лепкий створив своєрідний український центр у польському літературному середовищі. 1912 р. Б. Лепкий вступив до партії «Християнсько-Суспільний Союз» у Львові. Перша світова війна застала сім’ю Лепких у Кракові. Восени 1915 р. Б. Лепкий був мобілізований до австрійського війська. Завдяки сприянню друзів не був відправлений у діючу армію, а виїхав у Німеччину для освітньо-культурної роботи. Тут з листопада 1915 р. мешкав у м. Раштат біля Бадена, працював на просвітницькій роботі в таборах для військовополонених солдатів царської армії, спочатку в Фрайштаті, а потім у Раштаті біля Бадена (викладав історію літератури). З 1916 — просвітницька праця у таборі Вецляру, де Лепкий провадив малярську школу. Влітку 1917р. відвідав Львів, Бережани, могилу батька Лепкого в селі Жуків, побачився з рідним братом, січовим стрільцем Левом Лепким. Наприкінці 1925 р. Лепкий повернувся до Кракова і знову працює в університеті, де його іменовано доцентом, керівником кафедри української літератури, пізніше — професором Ягелонського університету (1932). Друга світова війна розпочалася, коли Б. Лепкий зі своєю сім’єю перебував на відпочинку у Черче. 23 вересня 1939 року вони повертаються до Кракова (Польща). У роки Другої світової війни старий, хворий письменник не тільки втратив роботу в університеті, а й зазнав переслідувань. Помер Б. Лепкий 21 липня 1941 року в Кракові. Похований на Раковицькому цвинтарі у Кракові (Польща).

Творча спадщина становить понад 80 власних книг.

Б. Лепкий товаришував з письменниками В. Стефаником, В. Орканом, С. Яричевським, М. Яцківим, О. Луцьким, М. Вороним, художниками М. Бойчуком, І. Трушем, О. Новаківським та іншими. Листувався з І. Франком, М. Коцюбинським, О. Барвінським, В. Гнатюком, В. Щуратом, З. Кузелею, М. Кічурою, О. Кобилянською, О. Кисілевською та іншими.

         День української писемності та мови – традиційне свято, що відзначається 9 листопада ще з 1997 року.  

     Українська мова – державна мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами України: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. Українською мовою розмовляє близько 45 мільйонів людей і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу. 

    

Насамперед це свято вшанування пам’яті визначного діяча Нестора Літописця. З приходом писемної культури саме він відчув необхідність упорядкувати усні знання і перенести їх на папір, аби зберегти історичні факти для прийдешніх поколінь.

       Плекати українське слово та пам’ятати пращурів – ось найдієвіший інструмент у боротьбі з посяганнями не тільки на мову, а й на нашу державність! 

 

Бібліотека №3 для дорослих запрошує всіх своїх друзів на свято рідної мови. 

День захисника́ Украї́ни — свято, що відзначається в Україні 14 жовтня у день святої Покрови Пресвятої Богородиці водночас з Днем Українського козацтва. 

     14 жовтня стало державним святом з 2014 року на тлі посилення в суспільстві ідей декомунізації і збройної агресії Росії на Донбасі. Свято запровадив своїм указом президент України Петро Порошенко. Датою свята не випадково обрали 14 жовтня, адже цього дня відзначають також День українського козацтва, символом якого була Богородиця. Для українських козаків день Покрови Божої Матері також був найшанованішим святом. Цього дня козаки обирали нових отаманів. Козаки настільки вірили в силу Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту та отримало другу назву – Козацька Покрова.

Легенди Тернопільської осені

#Бібліофест_X_2020

 Віртуальний бібліоетюд "Легенди Тернопільської осені" для поціновувачів історії та культури Тернопілля.

Літературна візитка "Марія Гуменюк- рядки, що зачепили душу"

(Тернопільська поетеса Марія Гуменюк)

"Торкаюся словом душі,

Як вітер весняного листу,

Долаю нові рубежі

У пошуках вміння та хисту,

На суд читачів віддаю

Яка у словах пломеніє

І серця іскринку-зорю,

Здобутки свої і надії"

Марія Гуменюк — поетеса. Народилася у с. Іванівка Теребовлянського району Тернопільської області. Навчалася у Чернівецькому індустріальному технікумі ( нині коледж), згодом — у Тернопільському фінансово-економічному інституті

(нині національна академія) Працювала технологом по виробництву цегли та економістом на підприємствах будівельних матеріалів.

Авторка збірок: «Співає тихо колискову мати» (2004), «Дорога додому» (2005), «Мандрівка павучка» (2007), «Чарівні промінці» (2007), «Осіння вишиванка» (2007), «Мандрівничок у кожну пору року» (2010), «Барвистий світ» (2012), «Кругорік» (2012), «Торкаюсь словом душі» (2015) та ін.

Належить до Української асоціації письменників та літературного об’єднання при Тернопільській спілці письменників.#Бібліофест_X_2020

 #Бібліофест_X_2020

СТАРТУЄМО! 

Імідж-акція "Знайома незнайомка"

Бібліотека №3 для дорослих одна з найстарших бібліотек міста. Перша читальня товариства «Просвіта» в Кутківцях, як писалося в газеті «Подільський голос, була відкрита 15 березня 1907 року. У 1935 році в селі починають збирати кошти на побудову окремого приміщення для читальні. За короткий час за активної підтримки Василя Болюха, члена польського сейму і організатора діаспори, було зібрано кошти. У 1937 році приміщення нової читальні села Кутківці було збудоване. З 1957 року входить в склад бібліотек Тернополя, як міська бібліотека №3, з 1977 увійшла в склад Тернопільської міської ЦБС. Бібліотека пережила тяжкі випробування польсько-австрійського панування, страхіття війни, радянські часи і живе сьогодні. Та іскорка «Просвіти»,  яка зародилась в ті тридцяті роки минулого сторіччя живе і донині у стінах книгозбірні.

    Сьогодні бібліотека №3 для дорослих є центром громади мікрорайону.  Серед читачів бібліотеки не тільки дорослі, а і діти. У 2017-2018 році реалізовано проєкт розвитку бібліотеки – філії №3 для дорослих, як бібліотеки сімейного читання.  У 2019 році бібліотека розробила і втілює цільову програму розвитку сімейного читання. Читачами бібліотеки є 750 мешканців, з яких 350 дітей різного віку. Започатковані і ведуться сімейні формуляри, розвивається традиція читацьких династій. Бібліотека активно бере участь у громадсько-політичному житті мікрорайону, жодне свято, жодна акція, будь-яка суспільна подія не проходить без участі книгозбірні.