Леся Коковська-Романчук 

"Благословен, хто йде"

             

   Є книги, які існують поза простором і часом. Вони залишають слід у душі і до них варто повертатися незалежно від того, коли вони написані. Однією з таких книг є роман-притча відомої тернопільської письменниці, барда «Благословен, хто йде». Це книга, що «підживлює» у серці незгасний вогник віри, надії, любові… любові до Господа, любові до ближнього. Роман є своєрідною енциклопедією із життя древнього Риму, тому що в тексті до найдрібніших деталей описано побут, звички, звичаї, традиції різних верств населення Римської імперії у час правління імператора Клавдія. Наприклад, в тексті детально описано обов’язки кожного із численних рабів у домоволодінні заможного Ксанфа Альбіна – воїна, батька головної героїні роману.

  За жанром  це - роман – притча, однак манера його написання не є повчальною, а радше «лагідною» довірливою оповіддю про Світло Віри у 

Слово Всевишнього…

      Пані Леся із притаманною для всіх її творів щирістю та достовірністю історичних фактів, які є вишуканим тлом для оповіді книги, розповідає про  непросту долю і міцність віри  св. Теклі, що стала ученицею святого Павла і обрала шлях Служіння Господу.  

http://lesiaromanchuk.com/

 "Казка мойого життя": Богдан Лепкий

Богдан Теодор Нестор Лепкий народився 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенькім, на Тернопільщині, в сім’ї священика. З шести років жив у Бережанах, у діда священика. Основи шкільної науки Б. Лепкому викладав домашній учитель. З 1878 р. навчався (відразу з другого класу) в «нормальній школі» з польською мовою навчання у Бережанах. Після закінчення школи вступив у 1883 р. до Бережанської класичної гімназії з польською мовою навчання. Після закінчення гімназії у 1891 вступив до Віденської Академії мистецтв, щоб здобути малярську освіту, але згодом, через три місяці переводиться на філософський факультет. Туга за Батьківщиною спонукала Лепкого перейти до Львівського університету, де він поринув в українську культурну стихію. 1892 — 1895 навчався у Львівському університеті, по закінченні якого працює вчителем-суплентом в Бережанській гімназії (1895 — 1899). Займається творчою діяльністю. З’являються перші оповідання: “Дідусь”, “Нездала п’ятка”, “Над ставом”, “Гусій” та ін. 1897 р. з дозволу Папи Римського одружився з донькою свого дядька по батькові — Олександрою, яку здавна кохав. 1899 р. — їде до Кракова, де розпочинає свою викладацьку (педагогічну) діяльність в гімназіях ім. Яна Собєского, св. Яцка та св. Анни, читав лекції з української мови та літератури. Згодом отримав посаду лектора в Ягелонському університеті. У Кракові Б. Лепкий створив своєрідний український центр у польському літературному середовищі. 1912 р. Б. Лепкий вступив до партії «Християнсько-Суспільний Союз» у Львові. Перша світова війна застала сім’ю Лепких у Кракові. Восени 1915 р. Б. Лепкий був мобілізований до австрійського війська. Завдяки сприянню друзів не був відправлений у діючу армію, а виїхав у Німеччину для освітньо-культурної роботи. Тут з листопада 1915 р. мешкав у м. Раштат біля Бадена, працював на просвітницькій роботі в таборах для військовополонених солдатів царської армії, спочатку в Фрайштаті, а потім у Раштаті біля Бадена (викладав історію літератури). З 1916 — просвітницька праця у таборі Вецляру, де Лепкий провадив малярську школу. Влітку 1917р. відвідав Львів, Бережани, могилу батька Лепкого в селі Жуків, побачився з рідним братом, січовим стрільцем Левом Лепким. Наприкінці 1925 р. Лепкий повернувся до Кракова і знову працює в університеті, де його іменовано доцентом, керівником кафедри української літератури, пізніше — професором Ягелонського університету (1932). Друга світова війна розпочалася, коли Б. Лепкий зі своєю сім’єю перебував на відпочинку у Черче. 23 вересня 1939 року вони повертаються до Кракова (Польща). У роки Другої світової війни старий, хворий письменник не тільки втратив роботу в університеті, а й зазнав переслідувань. Помер Б. Лепкий 21 липня 1941 року в Кракові. Похований на Раковицькому цвинтарі у Кракові (Польща).

Творча спадщина становить понад 80 власних книг.

Б. Лепкий товаришував з письменниками В. Стефаником, В. Орканом, С. Яричевським, М. Яцківим, О. Луцьким, М. Вороним, художниками М. Бойчуком, І. Трушем, О. Новаківським та іншими. Листувався з І. Франком, М. Коцюбинським, О. Барвінським, В. Гнатюком, В. Щуратом, З. Кузелею, М. Кічурою, О. Кобилянською, О. Кисілевською та іншими.

         День української писемності та мови – традиційне свято, що відзначається 9 листопада ще з 1997 року.  

     Українська мова – державна мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами України: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. Українською мовою розмовляє близько 45 мільйонів людей і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу. 

    

Насамперед це свято вшанування пам’яті визначного діяча Нестора Літописця. З приходом писемної культури саме він відчув необхідність упорядкувати усні знання і перенести їх на папір, аби зберегти історичні факти для прийдешніх поколінь.

       Плекати українське слово та пам’ятати пращурів – ось найдієвіший інструмент у боротьбі з посяганнями не тільки на мову, а й на нашу державність! 

 

Бібліотека №3 для дорослих запрошує всіх своїх друзів на свято рідної мови. 

День захисника́ Украї́ни — свято, що відзначається в Україні 14 жовтня у день святої Покрови Пресвятої Богородиці водночас з Днем Українського козацтва. 

     14 жовтня стало державним святом з 2014 року на тлі посилення в суспільстві ідей декомунізації і збройної агресії Росії на Донбасі. Свято запровадив своїм указом президент України Петро Порошенко. Датою свята не випадково обрали 14 жовтня, адже цього дня відзначають також День українського козацтва, символом якого була Богородиця. Для українських козаків день Покрови Божої Матері також був найшанованішим святом. Цього дня козаки обирали нових отаманів. Козаки настільки вірили в силу Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту та отримало другу назву – Козацька Покрова.

Легенди Тернопільської осені

#Бібліофест_X_2020

 Віртуальний бібліоетюд "Легенди Тернопільської осені" для поціновувачів історії та культури Тернопілля.

Літературна візитка "Марія Гуменюк- рядки, що зачепили душу"

(Тернопільська поетеса Марія Гуменюк)

"Торкаюся словом душі,

Як вітер весняного листу,

Долаю нові рубежі

У пошуках вміння та хисту,

На суд читачів віддаю

Яка у словах пломеніє

І серця іскринку-зорю,

Здобутки свої і надії"

Марія Гуменюк — поетеса. Народилася у с. Іванівка Теребовлянського району Тернопільської області. Навчалася у Чернівецькому індустріальному технікумі ( нині коледж), згодом — у Тернопільському фінансово-економічному інституті

(нині національна академія) Працювала технологом по виробництву цегли та економістом на підприємствах будівельних матеріалів.

Авторка збірок: «Співає тихо колискову мати» (2004), «Дорога додому» (2005), «Мандрівка павучка» (2007), «Чарівні промінці» (2007), «Осіння вишиванка» (2007), «Мандрівничок у кожну пору року» (2010), «Барвистий світ» (2012), «Кругорік» (2012), «Торкаюсь словом душі» (2015) та ін.

Належить до Української асоціації письменників та літературного об’єднання при Тернопільській спілці письменників.#Бібліофест_X_2020

 #Бібліофест_X_2020

СТАРТУЄМО! 

Імідж-акція "Знайома незнайомка"

Бібліотека №3 для дорослих одна з найстарших бібліотек міста. Перша читальня товариства «Просвіта» в Кутківцях, як писалося в газеті «Подільський голос, була відкрита 15 березня 1907 року. У 1935 році в селі починають збирати кошти на побудову окремого приміщення для читальні. За короткий час за активної підтримки Василя Болюха, члена польського сейму і організатора діаспори, було зібрано кошти. У 1937 році приміщення нової читальні села Кутківці було збудоване. З 1957 року входить в склад бібліотек Тернополя, як міська бібліотека №3, з 1977 увійшла в склад Тернопільської міської ЦБС. Бібліотека пережила тяжкі випробування польсько-австрійського панування, страхіття війни, радянські часи і живе сьогодні. Та іскорка «Просвіти»,  яка зародилась в ті тридцяті роки минулого сторіччя живе і донині у стінах книгозбірні.

    Сьогодні бібліотека №3 для дорослих є центром громади мікрорайону.  Серед читачів бібліотеки не тільки дорослі, а і діти. У 2017-2018 році реалізовано проєкт розвитку бібліотеки – філії №3 для дорослих, як бібліотеки сімейного читання.  У 2019 році бібліотека розробила і втілює цільову програму розвитку сімейного читання. Читачами бібліотеки є 750 мешканців, з яких 350 дітей різного віку. Започатковані і ведуться сімейні формуляри, розвивається традиція читацьких династій. Бібліотека активно бере участь у громадсько-політичному житті мікрорайону, жодне свято, жодна акція, будь-яка суспільна подія не проходить без участі книгозбірні.

                24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла історичний документ виняткового значення для долі українського народу — Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародноправовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення».

     За час своєї незалежності Україна подолала шлях від формальної республіки у складі колишнього СРСР до відомої у світі держави, – 123 країни визнали нас, а майже з 90 країнами встановлено дипломатичні відносини.

   Незалежність – це символ нашої української нації. Це слава українського народу, це наша свобода, наша демократія та справедливість. Це наші цінності. В них наша єдність і наша сила.

Нові книги для усієї родини

Акція"Подаруй бібліотеці книгу"

        Приємні серпневі сюрпризи продовжуються. Для читачів бібліотеки нові подарунки - книги для усієї родини. Це чудовий подарунок від нашої читачки, палкої прихильниці книги і читання  Ліліани Шевчук. 

Акція "Подаруй бібліотеці книгу"

У бібліотеці №3 для дорослих поповнення, подаровані нові книги читачами бібліотеки. Ліліана і Віта Шевчуки зробили чудовий подарунок читачам бібліотеки : 35 книг, серед яких, є книги для дітей польською мовою.

Інформація для користувачів

   

Соціологічне дослідження «Бібліотека в житті громади: створюємо майбутнє».

Мета дослідження — дослідити інформацію про роль бібліотек в житті об’єднаних територіальних громад Тернопільщини, проаналізувати якість послуг, окреслити шляхи розвитку бібліотек з метою подальшого вдосконалення інформаційного обслуговування користувачів.

Дослідження проводиться методом анкетування через Google form.

Посилання на онлайн-анкету https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdfAmhdIzf7JiqHe-z1IeWUxZUsmfbej71Gbhi_CaeFpLmFAw/viewform?usp=sf_link

Онлайн-анкети необхідно заповнити до 17 серпня 2020 року.

Міжнародний день родини

 «Знаєте що зробити, щоб у світі був мир?                   Йдіть додому та любіть свою сім’ю!»   

                                                     (Мати Тереза)

  Праведний митрополит Андрей Шептицький, 155-ний ювілей якого, ми незабаром відзначатимемо, вважав родину клітиною, “з яких складається цілий організм, що його називаємо народом”. 

  Серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місць

займає сім’я, родина. В Україні говорять: «Без сім’ї немає щастя на землі».

Сім’я — святиня людського духу, благородних людських почуттів: Любові,

Вірності, Надії. Це невсипуща хранителька національних звичаїв і традицій, пам’яті предків, плекальниця найвищої цінності людства — дітей, майбутнє народу. Людина є смертною, але рід, родина, народ — безсмертний. Родина — джерело продовження роду. Мабуть, не випадково наш герб символізує триєдиність Людини — Родини — Нації. 

Ще дохристиянські вірування українського народу свідчать, яке значення для наших пращурів мала символіка, пов’язана з родиною, родом. І сьогодні не випадково повертаємось до глибокої минувшини народу, яка розкриває нам всю красу, неповторність звичаїв і традицій, пов’язаних з родиною.

  Колискою роду була хата.

        Саме в хаті творилася доля роду, тут народжувались і помирали,

переймалися буденними клопотами, тут співались колискові, розповідались

казки, перекази, легенди, тут діти переймали від старших звичаї, народні

ремесла. Хата для української родини є тим місцем на землі, де все рідне,

звичне, де кожен предмет має свій, лише йому приналежний колір, знак, своє місце. Кожна родина мала свої звичаї, традиції. Існує давня легенда про те, як з’явилася перша хата.

     ...Янгол прорубав у хаті вікна та затяг їх риб’ячим міхуром, а жінка з дітьми стали прибирати та тішитися, що мають таку гарну світлу оселю. Янгол замилувався ними, та й залишився назавжди стояти при віконці. Тому, повчає легенда, боронь Боже — плювати у вікно! А ще не можна в хаті лаятися, сваритися, битися, бо Янгол плакати буде — він же залишився, щоб милуватися нами. А яке ж милування з лайки та бійки?!

Так вчить народна мудрість: кожен повинен намагатися зробити свій дім

не просто сяким-таким пристановищем, а саме родинним вогнищем, де

відігрівається душа, панує атмосфера любові і доброти.

  Пропонуємо книги для усієї родини.

    

28 червня - День Конституції України

            

    Одним з найголовніших для українців державних свят, які припадають на червень, є День Конституції. Його ми відзначаємо щорічно 28 червня, на честь ухвалення основного законодавчого документа країни – Конституції України – того самого дня 1996 року.

   У 1996 році українські громадяни отримали Основний закон, який гарантував їм права та свободи, наблизив Україну до країн з розвинутою демократією та остаточно закріпив незалежність нової європейської держави.

   Основний Закон є визначальним чинником забезпечення державного суверенітету України, консолідації суспільства, створення належних умов для самореалізації особистості.

        Конституцією України статус державної мови надано українській мові (частина перша статті 10). Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі.

     Положення про українську мову, як державну міститься у розділі I "Загальні засади" Конституції України, який закріплює основи конституційного ладу в Україні. 

5 червня - Всесвітній день охорони навколишнього середовища 

     

Це подія як для кожної людини, так і для всього світу. Це свято було започатковане ООН і відзначається щорічно. Його мета – привернути увагу людей до проблем довкілля, а також спонукати політиків та простих громадян в різних країнах вживати конкретних заходів щодо охорони довкілля, аби зростаюче навантаження на природні системи життєзабезпечення планети не сягнуло критичної точки.
 Давайте згадаємо, що ми всі живемо на одній планеті і забруднюючи природу ми шкодимо у першу чергу самим собі та своїм нащадкам. Тому з такої прекрасної нагоди зробимо хоча б один крок на покращення стану довкілля. Кожен для себе повинен знайти шляхи, для покращання навколишнього середовища.

1 червня-Міжнародний день захисту дітей 

«Міжнародний день захисту дітей» святкується щорічно 1 червня. Був заснований в листопаді 1949 у Парижі рішенням сесії Ради Міжнародної демократичної федерації жінок. Вперше «Міжнародний день захисту дітей» відзначався в 1950-му році в 51 країні світу. ООН підтримала цю ініціативу й оголосила захист прав, життя і здоров'я дітей одним з пріоритетних напрямків своєї діяльності.  Міжнародний день захисту дітей - це, перш за все, нагадування дорослим про необхідність дотримання прав дітей на життя, на свободу думки і релігії, на освіту, відпочинок і дозвілля, на захист від фізичного та психологічного насильства, на захист від експлуатації дитячої праці як необхідних умов для формування гуманного і справедливого суспільства. В Україні цей день відзначається із 1998 року. У 1991 році Україна приєдналася до Конвенції ООН про права дитини, згідно з якою кожна держава зобов'язана поважати та заохочувати право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті, забезпечувати їй повноцінне дозвілля й відпочинок та сприяти наданню для цього відповідних можливостей.  Саме в дітях продовження роду людського й здійснення своїх мрій і сподівань на краще. Дорослі прагнуть, щоб діти зросли здоровими та радісними, прославляли свої родини і рідний край.   
         У Міжнародний день захисту дітей стало доброю традицією в  тернопільських бібліотеках

24 травня - День слов'янської писемності та культури

   Він же - день вшанування святих просвітителів Кирила і Мефодія, які дали слов'янам ту писемність, той алфавіт, якими ми користуємося дотепер. Як писав український учений, мовознавець, громадський та церковний діяч, Іван Огієнко, «Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організовування. Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб… У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання». Справа Кирила і Мефодія не тільки вижила, а й отримала небувале продовження. Церковнослов’янську мову визнали офіційною мовою болгарської церкви (894 р.) на період царювання Симеона (893—927 рр.). Цей період був золотим віком старослов’янської писемності. З Болгарії кирилична слов’янська писемність проникла в Сербію, Русь.

Таким чином, Кирило і Мефодій заклали основи слов’янської писемності і літератури.

Міжнародний день сім'ї

15 травня, вся країна відзначає Міжнародний день сім'ї – день наших з Вами родин.

   Сім´я, увібравши в себе історичний досвід всіх попередніх поколінь, завжди була і залишається осередком збереження духовних і культурних традицій нації. Весь світ знає, якою талановитою, працелюбною, духовно багатою є українська нація. Ці високі якості закладаються саме в сім´ї, де дитина отримує перші уроки любові до батька, матері, до своєї Батьківщини. У сім´ї вона набирається сил і натхнення, які допомагають їй впродовж всього життя долати життєві труднощі, досягати вершин і отримувати перемоги, адже саме родина є тією цеглинкою, з якої складається добробут та спокій у нашій державі. У щасливих сім'ях виростають щасливі люди, а щасливі люди читають книги.

   Створіть культуру читання вдома, щоб читання стало природною частиною вашого дня. 

Уявіть, що ви читаєте дитині книжку про морське дно. Звично, монотонно, стримано.

А тепер уявіть, що читаєте дитині книжку про морське дно, сидячи у надувному басейні та розклавши навколо себе морські мушлі. Після прочитання ви з малечею малюєте та вирізаєте морську зірку, корали та молюсків. А ввечері біля настільної лампи створюєте власний театр тіней із вирізаних морських жителів.

Зверніть увагу на комікси чи графічні романи

Для дітей – це дуже хороший спосіб зацікавити дитину, оскільки в цих книгах багато малюнків, і юні читачі можуть використовувати картинки, щоб краще ідентифікувати нові слова і зрозуміти історію.

Використовуйте інші форми читання

Не забувайте про електронні та аудіокниги. Для дітей це теж корисно, оскільки вони вивчають мову, букви і звуки.

Купуйте книги на тематику, яка цікава вашим дітям

"Якщо інтерес до теми вже є, у вашої дитини більше шансів всидіти у вас на колінах і читати разом", – каже спеціалістка з порушення мови Мег Рабі.

Ходіть у бібліотеки разом

І дозвольте дитині з  кваліфікованою допомогою бібліотекаря самостійно обрати книгу. 

Усе це – інтерактивні методи читання, за допомогою яких дитина краще засвоює прочитане, вчиться висловлювати власну думку та асоціювати героїв із власним життєвим досвідом.

(https://life.pravda.com.ua/)

«Коли ще звірі говорили» Івана Франка 

Що може бути краще за старі добрі українські казки – концентроване джерело народної мудрості! Саме народні казки стають найважливішими провідниками малюків у світ книжок. Вперше ми чуємо їх від батьків, у пам’яті залишаються окремі фрагменти й кольорові спалахи, потім дорослими відшукуємо на поличці давно забуту книжку і вже самі читаємо її своїм дітям – коло замикається.

«Енн із Зелених Дахів» Люсі-Мод Монтгомері

     Руде дівчисько Енн із товстелезними косами, великими зелено-сірими очима і обличчям, рясно всіяним ластовинням, належить до тих героїв, що назавжди залишаються в літературі завдяки своїй неповторній харизмі, щирості, доброті і внутрішній силі. Познайомившись із цією сиріткою, вам вже не захочеться її відпускати, не дочитавши серію до кінця, не переживши разом із вже дорослою Енн та її дітьми війну і втрати.

 Ця світла історія – найкращі ліки для тих дорослих, які загубили шлях до КАЗКИ. А ще джерело дитячої мудрості: «Очікування – це вже півнасолоди! Потім може нічого не статися, але ж ніхто не заважає уявляти, як воно буде, і радіти. Нічого не чекати – це гірше за розчарування».

До Дня Матері

У календарі свят для мами визначений особливий день, який святкується в Україні у другу неділю травня. Офіційне державне свято День матері встановлене в 1999 році. Святкування стало популярною і доброю сімейною традицією.

У багатьох країнах світу відзначають День матері 13 травня. В Україні - цей день відзначається в другу неділю травня відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99.

Історія свята така: у 1908 році молода американка Анна Джервіс з Філадельфії виступила з ініціативою вшановування матерів у пам’ять про свою матір, яка передчасно померла. Анна писала листи до державних установ, законодавчих органів, видатних осіб із пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів. Її старання увінчалися успіхом - в 1910 році штат Вірджинія перший визнав День Матері як офіційне свято. Хоча по суті це - свято вічності: з покоління в покоління для кожного мама - найголовніша людина для своїх дітей. На сьогодні День матері відзначається у 85 країнах світу. Українці теж долучилися до його святкування, і сталося це у 1928 році, щоправда, не в Україні, а в Канаді. Ініціатором став Союз українок Канади. Наступного року свято відзначалося вже й у Львові. Ініціативу канадських жінок підтримала головна редакторка тижневика «Жіноча доля» Олена Кисілевська. 1929 року «Союз українок» зініціював впровадження цього свята на Тернопільщині. Організації «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт», «Сокіл» організовували концерти, конференції, фестивалі по всій Східній Галичині. Відтоді День матері відзначали дуже широко.

Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях свято було заборонене. Лише з 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, Свято матері повернулось в Україну.   

 Безумовно, День матері - це одне з самих зворушливих свят, тому що кожен з нас з дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ - образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити незважаючи ні на що. Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками і поетами. І невипадково - від того, наскільки шанована в державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити ступінь культури й благополуччя суспільства. Щасливі діти ростуть в дружній родині й під опікою щасливої матері. 

(За матеріалами https://www.ukrinform.ua/)

Віртуальне есе "Все починається з мами"

День примирення. День пам'яті. 

 Історична довідка 

   Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття. У війні взяли участь 80% людства, бойові дії велися 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 р. із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945 р. із беззастережною капітуляцією Японії. Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема Голокост), а також вперше і востаннє використана в бою атомна зброя. До армій ворогуючих сторін було залучено понад 110 млн солдат, загальні втрати військових та цивільного населення складають від 50 до 85 млн осіб. За результатами війни було створено ООН (Україна – один із засновників) та сформовано сучасну систему міжнародних відносин.

Шлях до початку війни був відкритий Пактом Молотова-Ріббентропа 23 серпня 1939 р. Згідно із таємним протоколом до нього, нацисти та комуністи ділили Східну Європу на зони інтересів. Внаслідок цих домовленостей Третій Райх отримав можливість безперешкодного вторгнення в Польщу, СРСР в підсумку розширився за рахунок Західної Білорусі та Західної України, Бессарабії з Буковиною, трьох країн Балтії, а також частини Фінляндії.

Український вимір ІІ світової війни не обмежувався лише боротьбою Вермахту та Радянської армії на українській території, як це традиційно подає (пост)радянська історіографія. Насправді ж в рамках Другої світової в Україні велася не одна, а кілька воєн: 1) німецько-польська війна 1939–1945 рр. (у 1939 р. регулярна, а потім – підпільна); 2) польсько-радянська війна 1939 р. (неоголошена, відома як «Визвольний похід в Західну Україну»); 3) радянсько-румунська війна 1940–1945 рр. (спочатку неоголошена – радянське вторгнення в Бессарабію та Буковину у 1940 р., потім регулярна та підпільна – частина німецько-радянської війни); 4) німецько-радянська війна 1941–1945 рр. (регулярна та підпільна, теж відома як «Велика Вітчизняна»); 5) німецько-українська війна 1941–1944 рр. (підпільна); 6) радянсько-угорська війна 1941–1945 рр. (регулярна та підпільна, частина німецько-радянської); 7) польсько-українська війна 1942–1947 рр. (підпільна) та 8) радянсько-українська війна 1939–1954 рр. (підпільна). Усі ці конфлікти мають безпосередній стосунок до Другої світової війни, оскільки були спровоковані нею, ставши її відгалуженнями та продовженням. Також до українського виміру війни входить участь українців в бойових діях поза Україною (наприклад у радянсько-фінській «Зимовій війні» 1939–1940 рр.) та у складі іноземних армій. Безпосередньо перед початком ІІ світової війни мала місце угорсько-українська війна 1939 р. (регулярна та підпільна), що вибухнула внаслідок проголошення незалежності Карпатської України.

Друга світова війна для України розпочалася 1 вересня 1939 р. із німецьким вторгненням в Польщу. 110-120 тис. українців у лавах Війська Польського розпочали світову боротьбу проти нацизму, 8 тис. з них загинуло протягом місяця війни. Також 1 вересня Люфтваффе бомбардувало Львів та інші західноукраїнські міста, що перебували у складі Польщі. Між 12 та 22 вересня Львів пережив подвійну облогу із заходу нацистськими військами, із сходу – радянськими.

СРСР вступив в Другу світову війну 17 вересня 1939 р. на боці нацистської Німеччини. В цей день радянські війська вступили в Польщу на допомогу німецьким та окупували Західну Україну та Західну Білорусь. Протягом двох років Москва була союзницею Берліна, що у 1940 р. ледь не призвело до війни Великої Британії та Франції проти СРСР.

Нацистсько-комуністичний союз був зруйнований 22 червня 1941 р. із німецьким вторгненням в СРСР. Протягом року з початку німецько-радянської війни Україна була окупована військами Третього Рейху, вигнання нацистів розпочалося восени 1943 р. і завершилося наприкінці 1944 р. Український напрям був головним на Східному фронті: тут діяло від 50 до 75% всіх дивізій Вермахту і половина всіх радянських сил.

Нацистський окупаційний режим в Україні був одним з найжорстокіших в світі. Безпосередньо своїми руками або із залученням «добровільних помічників» з числа місцевого населення нацисти знищили 1,5 млн український євреїв та 20 тис. ромів.

Але якщо злочини проти людяності Третього Рейху більш досліджені, то засудження злочинів комуністичного режиму ще триває. Найбільш відомими з них є Катинський розстріл, знищення політв’язнів у Західній Україні, підрив Дніпрогесу, використання в боях неозброєних селян – «чорної піхоти», депортації українців та інших народів, зокрема кримських татар.

Після перемоги над нацистською Німеччиною 8 травня 1945 р. СРСР приєднався до війни проти Японії. Беззастережна капітуляція Японії 2 вересня 1945 р. означала завершення ІІ світової війни, але окремі військові конфлікти, породжені нею, точилися ще декілька років. Організований спротив радянській владі на Західній Україні тривав до 1954 р., а окремі сутички – до 1960 р.

Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тис. осіб), Польщі (120 тис.), СРСР (більше 6 млн), США (80 тис.) і Франції (6 тис.), а також визвольного руху в самій Україні (100 тис. в УПА) – разом 7 млн осіб. Понад 2,5 млн українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тис. стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі.   

Для України ІІ світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За Україну воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння на українських землях намагалася продемонструвати свою прихильність до українства, але єдиним справді українським суб’єктом у роки війни був визвольний рух – передовсім, Українська повстанська армія.

З різних причин на німецькому боці воювало до 250 тис. українців та до 50 тис. було мобілізовано до армій союзників Третього Рейху.

Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни.  Під час бойових дій та в полоні загинуло 3-4 млн військових і підпільників, понад 5 млн цивільних загинуло через окупаційний терор та голод в тилу, до 5 мільйонів жителів були евакуйовані або примусово вивезені до Росії та Німеччини, значна частина з яких не повернулася. Загалом безповоротні втрати України (українців та інших народів) склали 8-10 млн осіб. Матеріальні збитки становили 285 млрд тогочасних рублів. Внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок, 5,6 тис. мостів, 28 тис. сіл, 300 тис. господарств. 

(https://uinp.gov.ua/Український інститут національної пам'яті) 

Літературний бліц-кадр   "У війни не жіноче обличчя"

Світлана Алексієвич,
письменниця,
Нобелівський лауреат

 «Жанр, в якому я пишу, я називаю "романом голосів". Я ніколи не беру на себе право судити і засуджувати. Я намагаюся зрозуміти. І мене не цікавить суха, гола історія факту, події: я пишу історію почуттів. Можна ще назвати це - пропущеною історією. Що людина думала, розуміла й запам'ятовувала під час події? У що вірила або не вірила, які у неї були ілюзії, надії, страхи? Я складаю світ своїх книг з тисяч голосів, доль, шматочків нашого побуту і буття.»
    Уривок з книги Світлани Алексієвич «У війни не жіноче обличчя»: «Жінка дає життя, жінка оберігає життя, жінка і життя — синоніми... На найстрашнішій війні XX століття жінці довелося стати солдатом. Вона не лише рятувала, перев’язувала поранених, а й стріляла зі «снайперки», бомбила, підривала мости, ходила в розвідку, брала «язика». Жінка вбивала. Вона вбивала ворога, що обрушився з небаченою жорстокістю на її землю, на її дім, на її дітей. «Не жіноча це доля — вбивати», — скаже одна з героїнь цієї книги, вмістивши сюди весь жах і всю жорстоку необхідність того, що сталося. Інша розпишеться на стінах поверженого рейхстагу: «Я, Софія Кунцевич, прийшла до Берліна, щоб убити війну». То була найбільша жертва, принесена ними на вівтар Перемоги. І безсмертний подвиг...». 

Минуло стільки років після подій описаних у книзі... 

Україна, Південний схід, 2020 рік. Книга “Дівчата зрізають коси” названа серед лауреатів Шевченківської премії 2020 року.    Воєнна кореспондентка Євгенія Подобна з книгою “Дівчата зрізають коси”, виданою Українським інститутом національної пам’яті, під редакцією Тетяни Ковтунович, названа лауреатом Шевченківської премії 2020 року в номінації “Публіцистика, журналістика”. Ця книга - це спогади 25 жінок-воячок, які брали участь в російсько-українській війні у складі Збройних сил України та добровольчих підрозділів у 2014-2018 рр. як стрілки, кулеметниці, медики, мінометниці, снайперки та ін. У спогадах йдеться про бойові операції різних років на Луганщині та Донеччині, про звільнення українських міст та сіл від окупантів, спогади про побратимів, місцевих мешканців, воєнний побут, а також роздуми про становище жінки в українському війську в різні періоди війни. Розповіді доповнені фотографіями із зони бойових дій.

             

"Мистецькі родзинки"

       Артбук це рукотворна книга, спосіб самовираження людини. Артбуки – це нестандартний погляд на книги, нині артбуки – це mainstream сучасного графічного дизайну, спосіб прояву творчості будь-якої людини. 

      Окрім традиційної «книжкової» форми, артбуки виготовляють з дерева, текстилю, фетру і шкіри, є вишиті нитками та бісером, викладені соломкою, а ще в'язані гачком та спицями. Такі книжки створюють для того, щоб розглядати, гратися, взаємодіяти і, звичайно, читати.  

       Креативні батьки можуть самостійно, а ще краще з дітьми створити книги для розвитку творчих здібностей дітей. Сюди можна вклеїти листи з картинками для розфарбовування, сторінки з лабіринтами і ребусами. Оформлення таких книг можна придумувати самостійно або завантажити вподобані варіанти з інтернету, а потім оформити в альбом. 

 Колекція артбуків бібліотеки

 Артбук «Солодкий кобзар»-  витвір кондитерського мистецтва, торт-книга, який зовні не відрізнити від справжньої книги. На титульній сторінці уривок з поеми 

Т. Г. Шевченка «Кавказ». 

Майстриня пекар-кондитер Світлана Твардовська.

Артбук «Моя країна - Україна», виготовлений в техніці квілінгу, для художнього оздоблення використано папір, тканину, бісер.

 Артбук «Торкаюсь словом душі», присвячений творчості тернопільської письменниці Марії Гуменюк, виготовлений в техніці декупажу, ручної роботи мозаїка, квіти з атласних стрічок в техніці канзаші.

Артбук «Маленькі секрети щастя і успіху від Петра Сороки», 

присвячений пам'яті відомого тернопільського письменника, громадського діяча, поета Петра Сороки.  Арт-бук виготовлений в техніці декупажу, гофрування,                                                                                            каліграф-кирилиці  

                                                                                     (рукописний художній 

                                                                                      текст).