21 липня - 115-та річниця від д.н. поетеси, члена ОУН -
Олени Теліги

                                                  

   Її коротке життя було схоже на спалах: «Шалена любов до життя і шалена погорда до смерті. Чи може бути більш прекрасне і глибоке з’єднання?». Так писала і так діяла Олена Теліга – поет, літературознавець, громадський і політичний діяч, поза сумнівом, одна з найпомітніших постатей українського зарубіжжя.  

   Народилась вона 21-го липня 1906 року  і була страчена фашистами 21 лютого 1942 року. Довгі роки ім’я її було поховане разом з тілом у братській могилі, заховане радянськими заборонами і ідеологічними контролями, несправедливо стерте з пам’яті народу. Лише в останній час з темряви виринають окремі факти її життя, знаходяться загублені вірші, повертається заслужена шана. Найперше ж, що пригадується: палка патріотка і захисниця української державності, величезний поетичний талант. Вона спізнала найважливіше – любов до народу і любов до людини.  Народжена в Російській імперії, вихована на російській мові, але українка по духу і за походженням! 

Вона була сама жіночність і незламний борець. Вона знала, що таке багатство і не зламалась у бідності. Вона була однією з багатьох і єдиною в своєму роді.  22 лютого Телігу було розстріляно в Бабиному Яру. В камері, де вона перебувала перед розстрілом, знайшли напис, зроблений її рукою: "Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена Теліга". Зверху було викарбувано стилізований під меч тризуб. 

       

    Ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов, до глибини душі схвильований непоправною втратою, так писав про Олену Телігу - "поетку вогняних меж", "полум'яну душу в червоній амазонці", чий бистролетний шлях "вітрами й сонцем намітив Бог" (О. Теліга): "Оригінальна в образах та ідеях, цілісна, як рідко хто інший, елегантна у формі своїх віршів, елегантна у своїй статурі "прудконогої Діяни" ("кругом пані" - казав Шевченко), горда в наставленні до життя - вона лишила нам взір справжньої панської поезії в найкращім значенні слова, поезії, позбавленої всього вульгарного, простацького. З'явилася вона, спалахнула - і згоріла на тяжкім та сірім, потім криваво-чорнім небі війни й революції, неначе блискуча звізда, лишаючи яскраве світло по собі..." 

    

  Українська поетеса, силу слова якої порівнюють із поезією Лесі Українки, за життя не мала виданої власної збірки. Рукописи творів поетки загинули разом із нею, десь за моторошними стінами нацистського гестапо у лютому 1942 р. Копії ж збереглися в учасників підпілля, а згодом вони перевезли її поезію на еміграцію. Там і побачила світ перша поетична збірка Олени Теліги «Душа на сторожі» (1946). Написала Олена Теліга небагато поезій, але ці поезії свідчать не тільки про глибину таланту, а й щиру і палку любов до України.

   Запрошуємо на перегляд віртуальної фото-експозиції "Олена Теліга : життя , як спалах зорі..."

 28 червня - День Конституції України

             Конституції незалежної України - 25 ! 28 червня 1996 року був прийнятий Основний Закон держави. Парламент України, висловлюючи суверенну волю громадян нашої держави і спираючись на багатовікову історію українського державотворення, на світовий досвід, прийняв Основний Закон України – Конституцію, яка стала реальною і дієвою основою розбудови незалежної української держави як повноправної учасниці світового співтовариства.

                                                                  

    Конституція увійшла в суспільне життя як головний оберіг державності і демократії, гарант незалежності і соборності України. Її найвища юридична сила, верховенство права, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність — фундаментальні засади, на яких ґрунтується сьогодення і вибудовується майбутнє українського народу.  

  

      Перша Конституція в історії України датується 5 (16) квітня 1710 р., коли гетьман у вигнанні, перший лідер української політичної еміграції Пилип Орлик склав документ під назвою «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького» в місті Бендери (нині це територія Республіки Молдова) з такою декларацією: «Україна по обидва боки Дніпра має бути на віки вічні вільної від чужого панування». Вона вважається також однією із перших конституцій у світі! І через сотні літ Україна стала незалежною державою зі своєю Конституцією.

     Ст.20 Конституції України
     Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

  Герб, прапор і гімн — це основні державні символи , котрі мають давню і цікаву історію. Заглибимося в неї… Патріотична онлайн-абетка : ми уявно переглянемо цікаві сторінки історії нашої країни. Згадаємо державні символи, відчуємо гордість за нашу Батьківщину, за народ наш, часточкою якого є ми з вами.

  Вітаємо Вас з державним святом – Днем Конституції України!  Хай мир і взаєморозуміння сприяють подальшій розбудові нашої державності, становленню достатку в кожній сім’ї.

5 червня відзначається Всесвітній день охорони навколишнього середовища. 

    Цього дня 1972 року в Стокгольмі відкрилася Конференція Організації Об’єднаних націй з проблем довкілля, наслідком якої стало створення Програми Організації об’єднаних націй з довкілля (ЮНЕП).   Приводом до проведення цієї всесвітньої акції послужило звернення, що надійшло 11 травня 1971 року генеральному секретареві ООН. Звернення підписали 2200 діячів науки й культури з 23 країн світу. Вони попереджали людство про безпрецедентну небезпеку, що загрожує йому у зв’язку із забрудненням навколишнього середовища. «Або ми покінчимо із забрудненням, або воно покінчить із нами» – так було поставлене питання в цьому зверненні.

  Всесвітній день охорони навколишнього середовища є одним з основних способів привернути увагу світової громадськості до проблем навколишнього середовища, а також стимулювати політичний інтерес і відповідні дії.

  Ми всі живемо на одній планеті, і забруднюючи її, шкодимо у першу чергу самим собі та своїм нащадкам. Кожен для себе повинен знайти шляхи, для покращання навколишнього середовища. Можливо, хтось прибере сміття в своєму дворі, а дехто просто не залишить слідів свого перебування на природі. Але разом ми зробимо навколишнє середовище кращим, і надалі не забуватимемо про його охорону та збереження природних скарбів. Велику спадщину щодо виховання молодших школярів через світ природи залишив нам видатний педагог В.О. Сухомлинський. Він надавав особливого значення впливу природи на формування, становлення та розвиток особистості дитини молодшого шкільного віку. «Людина була і завжди залишиться сином природи, і те, що ріднить її з природою, повинно використовуватися для її залучення до багатств духовної культури, – казав Сухомлинський. – Світ, що оточує дитину, це, насамперед, світ природи з безмежним багатством явищ та невичерпною красою. Я бачу виховний сенс у тому, щоб дитина бачила, розуміла, відчувала, переживала, осягала велику таємницю життя в природі...»   

  Запрошуємо на віртуальний еко-урок  "Хай б'ється завжди земне серце природи".

 

 23 травня - День Героїв України

  День Героїв – це день пам’яті усіх українців, що присвятили своє життя нашій з вами свободі, тих, хто боровся і захищав 

Україну.   У суворі роки німецької окупації, у час протибільшовицької збройної боротьби, українці на чолі з 

ОУН вшановували пам’ять Героїв. У 1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив відзначити 23 травня як День Героїв.

  Свято Героїв покликане відродити в українців героїчний дух поколінь, які дали нашій історії яскраві приклади героїзму лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, січових стрільців та вояків Армії УНР, УПА та діячів ОУН, Героїв Небесної Сотні, Героїв АТО.

    День Героїв – це нагода висловити свою щиру вдячність та пошану тим, хто без вагань поклав своє щире синівське серце до ніг Матері-України, чий героїчний чин став прикладом для майбутніх поколінь.

  Історико-віртуальний екскурс

"Славні сини України: памятаємо, шануємо, вклоняємось"

 "Василю Стефанику - 150"

      У 2021 році виповнюється 150 років з того часу як у покутському селі Русів з’явився на світ видатний новеліст Василь Стефаник, який поєднав у собі кров волелюбних запорізьких козаків та лагідність і бурхливість покутської вдачі.

        Народився 14 травня 1871 року в селі Русові Снятинського району на Івано-Франківщині у заможній селянській родині. Після закінчення школи навчався в Коломийській гімназії разом з Лесем Мартовичем та Іваном Семанюком (Марком Черемшиною). Брав участь в організації вшанування пам'яті Шевченка, входив до таємного гуртка гімназистів. Згадував в автобіографії своє навчання у першому класі польської гімназії в Коломиї: "Ми, селянські хлопці, зайняли послідню лаву". За діяльність у таємному гуртку гімназистів був виключений з Коломийської гімназії. Закінчував гімназію в Дрогобичі, де познайомився з Іваном Франком. 1892 року закінчив Дрогобицьку гімназію і вступив на медичний факультет Краківського університету. Саме в цей період захопився літературою. З 1897 року його новели з'являються друком. 

      Він не любив порожніх слів, порожніх сюжетів і порожніх людей. Його лаконічна проза – наче запечена кров. Кожне Стефаникове слово вагоме, живе, сповнене буття, великого болю і великої ніжности. Слово «біль» дуже часто трапляється і в його творах, і в його листах. Все життя – не надто довге – 65 років – боліло його серце і за народ, і за рідний край. Його новели належить до вершин красного письменства і найкращих зразків європейського експресіонізму. Вони перекладені 20 мовами світу. Він вважав писання «самогубною справою, як сільська робота або любов»: «Люди під гнітом своєї роботи скалічіють, а ще – кожна дрібниця, яку я пишу – граничить із божевіллям. Я нічого в світі не боюся, як самого себе». А ще казав, що «Немає більшої драми в житті, якщо нікого не любити. Тоді ти мертвий».

    Твори Василя Стефаника — шедеври світової новелістики.    Василь Стефаник увійшов в українську літературу як неперевершений майстер новели. Стефаникові шедеври стали яскравим свідченням засвоєння нашим письменством найновіших досягнень європейських літератур. За спостереженням І. Франка, нове покоління, яке з гідністю представляв В. Стефаник, намагалося "модерним європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу". Новелістика Стефаника дала змогу Франкові узагальнити новаторство молодих прозаїків, які ніби засідали "в душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою", висвітлювали їхнє оточення.

Бібліомандрівка : "Життя сплітає у вінець, в незнаній черзі-віру і зневіру" 

   "Великдень : будуймо храм душі своєї…"

 

    Великдень – найбільше християнське свято.  Великодній день — святий день. У цей день воскрес Син Божий — Ісус Христос, власним життям заплативши за гріхи роду людського.  Світле Воскресіння прийнято наповнювати добрими справами, збагачуватися духовно, допомагати ближньому, дарувати надію і підтримувати віру в серцях на щасливе і радісне майбутнє. Тож бібліотека №3 для дорослих запрошує вас долучитися та відчути дивовижну духовну поезію нашого краянина, знаного далеко за межами Тернопілля - поета Олега Германа.

    

 

     

     Олег Герман народився 21 березня 1948 р. у с. Чернихів Зборівського району на Тернопіллі. Письменник, композитор, науковець, громадський діяч.

  Закінчив Кобзарівську середню школу (1966), конструкторський факультет Національного університету "Львівська політехніка" (1972), факультет художнього конструювання Інституту прикладного мистецтва у Львові (1973).

    В поезії та у житті заслуженого діяча мистецтв України Олега Германа багато роздумів про Бога, про Його місце в нашому житті. Поема «Він», а там такі глибини думки й слова: «Він — той, що з нами, над нами і в нас. Він допомагає нам вистояти. Його не треба шукати. Треба тільки відкрити серце — і Він прийде, як ця музика, як цей світ, як кожен із нас»; «Він був Поет, бо все життя страждав за Слово». А це про нас — невдячних, немудрих, сліпих: «Не каються, за образами ховають стерті срібняки… Якби месія нині тут з’явився — то його б… убили (пророкам жити краще в сні)»; «Ламаючи сумління рами, сліпці ведуть оглухлий люд туди, де крам наповнив храми»; «…Дивне сьогодення наше: не розрізниш добра від зла, святе — в болоті, гниль на тронах, оман довкола без числа, і торг в посадах та законах… Предивний час».   

    Болісні та все ж зі стриманим оптимізмом думки про Україну: «Це моє небо і земля, і сади, і могили. Рай, який треба берегти, плекати, цінувати, повнитися ним, вирощувати, викохувати, мандрувати ним, тішитися цвіту, шанувати кожне дерево і любити тих людей, які його посадили. Україна подарована Богом, тому вона вічна і буде жити у віках, поки в неї є українські сини, українські діти…».

«На дорозі страждань Ти, Господи, зустрів Свою Матір і знайшов у Неї співчуття та розуміння. Твоя Мати, співчуваючи з Тобою, глибоко страждала.

Не одна матір, як і Ти, Маріє, плаче над своїм сином, покликаним на війну, пораненим або й мертвим. Не одне материнське серце переповнене жахливим болем. Мабуть, як ніколи раніше, ми відчуваємо біль Твого непорочного материнського серця.       

   

На цій Хресній Дорозі Ти прямуєш разом з нами, Ти простягаєш Свої святі руки, щоб витерти сльозу з поморщеного материнського обличчя, Ти дивишся у втомлені очі солдата, Ти молишся разом із тими, хто на колінах і у сльозах випрошує в Господа миру для України.    Маріє, нам так потрібна Твоя - тобто неймовірна Божа любов і милість. Ми просимо в Нього, щоб могутньою силою і благодаттю Святого Духа Ти простягнула Свій - Небесний святий Омофор над нашим багатостраждальним народом.»

 День заснування міста - 15 квітня

   

 Перша згадка про Тернопіль датована 1540 р., як про місцевість Тернопілля. Існує декілька версій щодо походження назви міста. Одні дослідники пов’язують її з терновим полем, — інші з словом «ополе» — об’єднання кількох родів, треті — з прізвищем «Тарнавський».

     Найбільш імовірна версія, що назва "Тернопіль" пішла від прізвища його першого власника - магната Яна Тарновського, уродженця польського міста Тарнова. Ось так і виник логічний ланцюжок: Тарнов - Тарновський - Тарнопіль. Саме так (Тарнопіль) до 9 серпня 1944 року і називалося наше місто, а потім, посилаючись на легенду про "тернове поле" (в Радянському Союзі не може бути польського міста!), перейменували в Тернопіль. Але з найбільш ранньої із документальних згадок (1550 рік) назва відома у формі Tarnopole, тому можливе походження від терен і поле, тобто значення – “степ, який заріс терном” – саме у такій місцевості в 1540 році закладена фортеця, біля якої виросло наше місто. 

   Кожне місто, як і людина має свою історію. Тернопіль пройшов шлях від давнини до сучасності. Місто слави і краси! Наш Тернопіль - це люди, які своєю працею творили його. Багато цікавого про місто можна знайти у бібліотеці, в книгах.

 Пропонуємо Вам краєзнавчий мікс "Мій Тернопіль" : фотовернісаж "Тернопіль : давній і вічно юний", відеофільм "Повернення: отець Антоній Райхенберг".

Історію Тернополя творять його мешканці.

      Серед них необхідно згадати ченця, католика, о. Антонія Райхенберга.  Отцем убогих, опікуном сиріт та святим називали отця-єзуїта Антонія Райхенберга тернополяни на межі ХІХ-ХХ століть. Саме завдяки йому у місті створили декілька будинків для вбогих. “Опікунові убогих — Антонію Райхенбергові Т. І. - вдячні тернополяни” — такий напис латинню викарбували на надмогильному пам’ятнику отця Антонія на Микулинецькому цвинтарі. А й справді, тернополянам є за що подякувати монахові.  Він віддав громаді 29 років праці, хоча й не був уродженцем нашого міста. Антоній Райхенберг народився у Горлицях на Лемківщині 7 червня 1825 р. Його предки — вихідці з Німеччини. У 1855 р. він пішов навчатися у Мюнхенську академію, де пробув до 1862 р. Ще у Мюнхені він відзначився талантом художника, дружив із відомим польським художником Яном Матейкою.  Після висвячення на священика, недовгої роботи в інших місцях та вступу у Товариство Ісуса у 1871 р. отець у 1875 р. приїхав у Тернопіль. Усе — для бідних. У нашому місті отець Райхенберг працював як професор рисунків у єзуїтському конвікті протягом 1875-87 рр. Також у 1884-85 рр. був префектом студентської лікарні, а в 1886 р. навчав німецької мови. Не полишав чернець і малювання — створював ікони. Та основним його заняттям була турбота про простих людей.  Щоденно отець Антоній збирав серед тернополян пожертви для немічних та бідних, які ховалися від холоду у підвалах і часто не мали навіть одягу — тільки лахміття. Не бракувало роботи для духівника і в тюрмі.  Одного разу отець Антоній сповідав в’язнів аж чотири дні. Натхнення до роботи він черпав із молитви та літургій. Наприклад, щодня о сьомій вечора чернець приходив молитися до фігури святої Теклі, у місце, де тепер стоїть пам’ятник Стецькові. 23 січня 1903 р. опікун бідноти помер. На похоронах 27 січня зібралися тисячі тернополян. Прийшли і греко-, і римо-католики, у жалобі були й тернопільські юдеї. Гроші для встановлення надмогильного пам’ятника збирали усією громадою. Причому зібрали стільки, що більша частина коштів залишилася і її вирішили спрямувати на зведення ще одного будинку для вбогих. А люди, які молилися за посередництвом отця Антонія, свідчили про численні дива.  Кожен день отця Антонія у Тернополі був справжнім подвигом, в кожному убогому він вбачав страждаючого Господа нашого Ісуса Христа і всіма силами старався допомогти Йому. За любов до ближнього Господь Бог ще за життя нагородив його багатьма видимими Божими благодатями та знаками.